Голосить вінницький вітерець
у старому Чернігові на Валу.
Шаптає вересень листя. 
Крута Десна булькотить під Валом.
Осінь спокусилася на холоднечу у місті.
Дощ підносить хабар зеленими жолудями.
Підмовляє на ласощі скоромовками гід.
Будується, росте Чернігів, збільшує собі хвалу,
гордість і честь князів чернігівських.
Прославляє високі Вали
і посилює дзвін на дзвіниці.
Злітає з дзвіниці вогнений симаргл,
пролітає під носом і сідає
на залізнім паркані.
А над водою фонтану - стихія,
два дебелих цапи стали дибки.
Бароковий колегіум піднімає важіль
 недовірливих істориків на здогади.
Витягує підозрілих туристів із Вінниці
і поміж них підбирає митців чернігівської осені.
Надихає енергією стародавнього князівства.
Ясени, осокори, осики, тополі, дуби у парку.
Торохтять модерні мобільні у школярів,
в різномовній стихії  співають у храмі.
А велич князівського Дитинця стійка
під мармуровим пресом невідомих
скульпторів, архітекторів.
Гід лічить в умі по всіх закутках
відголоски страшної війни,
якось він бачить розбомблені
дахи серед свіжих перебудов, однак
ошатні тільця іномарок, - повсюди.
Від жалюгідної мізерії решток гід
обраховує силу духу Мстислава Удатного
Пустир на первісному городищі.
На верхівцях позолочених бань Чернігова
очі вінничан яскраво світяться.
Напружені файні майданчики
покриті золотистою бруківкою.
У вікнах музею відображаються
стовби та дроти, грати та ліхтарі.
Як вилиті з каменю міцні собори
вражають опуклими банями.
У гаю по краю Валу викладено тротуар,
уцілілі гармати Мазепи на лафетах лежать.
Я обходжу білісінький храм Катерини.
А неподалік у важкому металі вилитий
спокійно сидить на лаві у осінньому парку
велетенський Тарас Шевченко, веселий,
а навколо групки школяриків гомонять.