Начувайся, перебендя. Зривітрівся час отут.
Нашому народу ще вистачить доброщастя.
Зате розв'язали руки усім, звільнили душі.
Розкатали ми свої губоньки на петельках.
А тут після доброї чарки заясніли цигарки.
Скрізь не дають проходу грязні іномарки.
Зірвали усі колеса. Перетяли усі шляхи.
Намнули усі боки. А ти розвісив свої вуха.
Такого, як ти, чорт довбнею не зачепить.
Пустилися за вітром бісики - за грошима.

Знову шосе Вотчини зигзагом пішло,
розбите автівками, іномарками, фурами.
Галас на автостоянці під хуторами.
Зарявкав прихований гріх гавриків.
Тарарам гульвіс на трасі до передка.
Шукають здобич в жорстві, на фронті.
Я вже звик обливатися потом
у суху спеку під час бойового життя
таксистом на мостах через річку Айдар.


Повсюди озелені терикони біля  Лугані,
а під ними  риються старенькі жінки,
Гурт дітей на териконі ловить вужів.
Діти їх розпинають для  п'яних кріпаків.
Повсюди батрацькі шахти вичерпані,
 залиті отруйною водою, бо чути лише жаб.
Обгороджені дротом  тюрьми і склади.
Пограбовані заводи,   іржавіють машини.
А коробки-будівль з вибитими вікнами.
Голодні істоти клянчать в кварталах.
Порожні крамниці незачинені у місті.
Гуляють п'яні по закритому ринку.
Ніякого хліба, ні  крупи, ні цукру, - немає.
Чорні барахолки з наливайками
 для місцевих аватарів.
Гниють у підвалах безвольні прораби.


Екзекуція. Вічкеречків. Калабалак метушні.
Втратив чвертку своєї душі в памороках.
Не використав третини бажань у тіні.
Учадів у власних сполохах міцних нагайок.
Ґвалт на перехресті. Гармидер зломогромом.
Звалився з ніг під валування дубців по мені.
 Уштрикувсь, неначе будяком, під свист гріхів.
Оце халепа! Ач, вщух, штурм пройдисвітів.

Викривився лицем,  протрясся нервами.
Торговище вуглярів-рабів перед митницею.
Святковий ярмарок під свист ярмів.
Маю збитків на півтора прозорих щасть.
Задихався. Захоркав носом. Гамір. Кубло.
Гайовик півчверті царства небесного вточив.
З усіх сторін ррзбиті халабуди, вхекався
 витримувати зігнуту спину в ярмах.

Втридешева приємної втіхи
 уречевив в халабурді іномарок.
Втілив до цілої радості двійко розваг на гаку.
Стомився створювати розкішну вішалку.
І знову рейвах. Якась галайда від утечі,
від напівніжності серпня,  галайда без спокою.
Загрузнув в навалі вторинних переляків.
Виснажився від любощів тридцятого літа.
Палко почастував легенького журавля з
кохання під чарку молодого вина.

Ощасливився заколот натовпу криком,
вискочив репет злиденого народу в уяву,
в пахуче сяйво сотні очей базару.
Повеселішав я, зв'язав червоного гудзя
 на яскравому  галстуці і в цю метушню.
Просунув красну краватку під саму шию.
Гам. Крик. Натовп завищав. Зник гаманець.
як, наче я - уже зарізаний під потягом.
Якийсь кощій шпурнув калитку на землю,
Я підняв, понишпорив, - аж, оце золоте
портмоне, - а як зеленіє грішми в  очах.

Почухали свою потилицю, не злякалися.
Шарнулися по закордонам ламати собі роги.
Набазікалися, нашпрехалися і не такі.
Закрутилися і не оглянулися. Овва! Обба!
Ярмо душі все спалено. І додолу вже не гне.
Видержали своїх тугурчат сабарити слабкими.
Наповисиділися в цегляних чужих гніздах, -
чимаволіли багацько у свата та брата.

Напустили дурману у славу, звихнулися.
Засвітилися ребрами у Вінниці усі ті, що
навчились на сходах робити добрі міни.
Вимостили нові шляхи до ріколугого Рейну.
Розв'язали собі язики, не закривають роти.
Спакувалися навкругараздів і -  сліпо
до квакарів, робити рожеву погоду.

Зашуміло натще у серці. І раптом замовкли.
Уперті душі скорилися у нових вуликах.
Спродали всю нерухомість і не квапили час.
Отак і закрутилися злочадлюкою за кордоном.
На що ж ти помандрував молити невірних,
та розпродавати себе нінащо разом
з молотосокирою та родимими плямами.
Трішки заціплена чорна доба Батьківщини.

Не покличе тебе, не гукне, погуляє сатрапія.
Дошкулив своїй душі вилискуватися
на чорному сонці.
В'ївся шпильками в її занедбане нутро втіх.
Після завзятої розлуки, вже з нею не глузуєш.
Затямив силу і віщу енергію Вотчини.
Тепер у тебе одна холера змінює іншу чуму.
А всерйоз, назад вже не повернутися ніколи.

Ні за що, ні про що виніс  у чужину усю душу.
Стерли з лиця рідної землі, ні слуху ні духу.
Урвали чорну живулю п'ядь за п'ядью.
Видурили перевтечених із додому назавжди.
Ась. Не вийде тепер. Бракує кредитів,
 грошей, настирливості,
аби виплутуватися з нужди.
Не вириватися з лещат живої катастрофи.

Як підемо прямо туди, то - однадруга
пребожекраю розскошених грайланів.
Як підемо назад сюди, то - двітреті
батьківських Вотчин під райдогорем.
Як підемо збоку в кути, то - тричверті
містечок це розбагачішилий пеклорай.
Як підемо вниз під звури, то - цілі
лісоплини горбожолобівських
позамісцин та запоселищних центрів.


Що ще тут розказувати сон рябої кобили.
Розкрили сизі очі панібратські раби недолі.
Отак сміливо маракує правда очі на чужині.
Не розправились міцні крила у рішучих і сміливих.
Плакав Тарас на чужині, та ж не плачемо ми.
Лише на Батьківщині вдаються звершення.
Лише на чужині сподіваються на здібності.
Усі сили дітей розмотують клубок саме у сім'ї.