| Ти ба, - юрба, - та то яхт гульба Вінницею. Хіба ютуб-голосьба лежачих в квартирах.
 Їй-бо, братва стрибає на великах в парку.
 Міньба в бровах, всюди дивна мошва.
 Межа наших бажань - лише євроліто.
 Гужва вигрібає зелену жорству бульварів.
 Явна атмосферна лихва - неначе душова.
 Худорба качає права на верстах  панви.
 Поміж грошви - кіптюга божества з мурави.
 Криві зв'язкові слуг кульгають за наснагою.
 Вертлюги в пилюці пролітають на кочергах.
 Блага качва мужви на мостах від баби-яги.
 Бородата панва гойдає  слободи в чехарді.
 Скупердяга шкодує за вождя небожа судді.
 Якась гірка сльоза, наш ханжа, вереда-ужва,
 голова біга в комизах, виїжджа за кордон.
 Чужа Україна для ксьондзя. Має гарбуза.
 Беручка біла сорока, вся на людських горях.
 У сокола-немовля підсохле криля,
 перегодя стане янголятком натощак
 у скупиндяг.
 Чвалає вінницька йоржва зустрічати
 білого лебедя, а той голяка літає
 по закутках над Божою річкою в ділах ,
 і кружляє в справах над ластівками.
 Дорога наша земля з водами журавлів.
 Нашармака стільки хліба в орла родить.
 Одна лише ганьба, ходить чиньба пішака,
 дотла забавляє чужа жага наші поля.
 Всі нерви на голках. Намотав свого
 вказівного пальця на вус, задумався.
 Безкоштовно прибув до розбитого корита.
 І що ж,  голові пороблено нещасними?
 Що ще має бути? А в чаті, як на долесносній
 живій нитці дурниці прожив я над усе, то
 заціпило правдивим язиком весь голод.
 Димова завіса на акції протесту побратимів.
 Перелякався. Вибух. Вражий грім відчуттів
 серед ясного неба з веселкою. Завзятий.
 Забився головою на горе всім настроям.
 Ти на вільній вулиці, де мухи кусають,
 проте в свій рот набрав камнів і злий.
 З жартами на короткій нозі. Глузую перед
 перешкодами, схоплять за п'яти лицаря.
 Чи тобі море по коліна в танталових муках.
 Живий душею джура з лихом та халепою.
 Аж мороз пробіг поза шкірою. Од, холєра.
 Обурений на всі заставки неба в столиці.
 Брат, а ти виріс горохом із асфальту. Егеж.
 Мовчи. Живі вогники  посипали з очей
 і збили оскомину. Бісики набивають ціну.
 Я вже набив руку міряти все на свій аршин.
 Цей двір собак не вартий спалених мостів.
 Тебе муха в окропі вкусила. У тобі жахи.
 Заварив цей лин на сковороді добру кашу.
 Молочні водоспади і масні ручаї на вазі.
 Решта щось ні слуху ні духу в Україні,
 як стецьків похрестили. Брат іде закрай.
 Не жаліє час. Кану у воду, щоб ловили раків.
 Скільки ще має сили мій надутий сич душі
 на весь голос, так ще сильніше придавив
 дух на відшибі. І тут і там, на виду всіх камер
 На всі лади барабанять всяку всячину.
 Тямиш накручувати хвости намазаним.
 На волосинці провисає нікчема в загрозах.
 На всю губу курить чужий тютюнець.
 У розкоші плаває вареником у сметані.
 Пивний шинок на глузи підняв бешкетом.
 Одним махом надавали книшів богатирям,
 переляканим в балаклавах. Непорядні тіні.
 Та ну його зовсім, не хочу свій ніс
 встромляти в цей перегній.
 Ні світ ні зоря, щоб носи сувати
 в цю непрозору політику посвячених.
 Нічого не знаю, а рідну мову
 вчу все своє життя, як вчений раб.
 І про інші не забуваю, бо вільний і гордий.
 У них там, ні роду ні племені, однак,
 як задерли  безсовісні носи на мою історію.
 Обминаю їх академії десятою вулицею.
 А останнім часом тільки
 нашим святим молюсь,
 інших не розчовп мізками, не визнаю.
 Оббиваю пороги тільки наших храмів
 і не вішаю носа, хай там вони показяться.
 Хоча цей номер серед попів не пройде.
 Бо ні сюди ні туди, а я все не стерплю,
 та й нічим скрити, як ні знань, ні свідомості.
 Ти нічого не скажеш собі, бо філософ.
 Тільки молюсь за наших братів.
 Ні те ні се, хоча одразу
 не дав дуба на війні,
 і ноги не витягнув
 перед церквою.
 До моєї душі не підкопаєшся
 так близько, так точно не розвідаєш її,
 вона завжди доганяє вітра в полі.
 А що там далі у неї, ні слуху ні духу,
 все пусто і порожньо, розікрали її.
 Одначе, противно, остогидло отак
 планувати  кредити для духів,
 а потрібних грошей,
 як не було так і не буде.
 Нічого собі запити у тебе,
 ні сіло ні впало.
 Хочеш чи не хочеш,
 а треба знову обводити
 навколо пальця ці дивомрії,
 заводити круг мизинця
 долю свою нещасну, безнадійну.
 Так ще треба об заклад битися з волею,
 бо обдеруть горді її пекельну душу,
 як пахучу липку на смачні чаї,
 бо розграбують свідомий дух
 до останньої наукової думки.
 
 
 
 
 |