Коли побачиш, що короста тьмяної краси зійшла з лиця,
отут же, все життя твоє проступить крізь нього –
неначе зруб бездонного колодязя,
наповниться…

А от і я іще,
неголений та стомлений,
давним-давно пробачений...
Й забутий…

І ще, і ще!

Як не приховуй,
ти помітиш
здивування
всіею невблаганністю,
також,
твого
старіння…

Ти будеш,
як колись-то,
посміхатися,
як в новину
почнеш
у зазірки
кидатися...

А після...

ДОВГО, ДОВГО, ПЛАВИТИ ЗІРКИ…

Щоб хоч на вулиці - не розридатися…