Хисткий місток з минулого в майбутнє,
А ноша на плечах така важка,
Хоча лише важливе, справжнє, сутнє
Ретельно відібрала ця рука.

Тоненькі дошки кладочки цієї
Не втримають, боюсь, минулих літ.
Без пам'яті ж країни і своєї
Людина — мов безплідний пустоцвіт.

Минувшина — шліфоване каміння,
Те, що лежить в фундаменті життя.
Без вивчення його і розуміння
Сумнівна буде якість майбуття.

Ну все, пішов. На кладочку ступаю,
Іду повільно, тихо, не спішу.
Та все, в що вірю, що люблю і знаю,
Хай там би що, уже не залишу.