Пане, Майстре, якась каверзна скеля,
пам’ятка, наче замерзла шпалера.
Ай, жара, це здається вже в селах Ілля,
Теперенька ця кам’яна палеотерра,
як жратва зажерна на ландшафтах.
Так, так,  ця замертва шахера
встала в камневарнях села,
така афера, - на герць терзать ефемер.
Яка ця наверть черева в дергах,  
в гардах, якась ефемера в фанаберах,
якась лайф-ферзь, задерла дьявола.

Нам цей десерт з каменя, гайда,
аж  весь наш степ замерк на скелях.
Там тече мертва джерель,
а в щелях - капкан берцят.
Так, старча-твердь в чергах,
не грачте, це камень для цесаря.
Закаяна зараз найчеряшня
наша терра, як спересердя.
Начеркана в кревадернях
на терках царя Атена,
перестаралась в базальтах.
Майстер забрав цей жереб, як герб.

Для камнетеса невдержка, -
брате, ця сперта земля важезна.
Кам’яна щель в карьєрах
завжерляє фейєверк птаха.
Твердь скресана, найверхня межа,
як стердь в завершеннях стерв.
Я рада за тебе, ваша мегера в аферах,
плесканець плеса на фресках.
Як,  ця ваша  Церера в каменяра,
на трансгресіях  грає небесам,
перенесла мале ядерце серця
в затесаний арт  звершень.

Як цей в бесемертях ваш Мервах?
Задзерцельне  мегатер  в рейх-кар’єра.
Там все черстве свердле стертеля,
в  лепське таберце печер  Хабареженера.
Замерклась реза пера, знадщерпнета
в етажерах, на жертвах-превесел баядер,
а в камнетеса в тернях манера,
безшелесна  галеретерра
стребається з  граней галер,
аж на п’ять верст ат, є афера.
Не переверше цей вертел гравера,
там переверсел Терця на переплесках.

А теперенька, вам твереза, напасте
цей гарем скель аркає бабер в мазазер’ях.
Тай, так,  хай завертає на перекат фантазер,
А з ефемер зайде за смерчем  вертеп скель.
Екстер’єр скель, - геть в шкереберть, -
ген, в склепах антрепренера цей  степ.  
А, хай ця мателеса в керзях герляє, - в кавальєрах,
Ай-тай, ця клята базальтерра
набрескла в тьмах стерва,
хай здається за двадцять  хат,
як каменярська прем’єра бескет.
Кепська мартерня для нас,
лепсько звела безсмертя, аж, не кресне,
аж, як запалена хабера,
цей безлад скель,
хай краще втре наш сват.

Невесела напасть,вже смеркне,
не чесав на краях каменя, а вечеряв.
Рань  дала сяйва для мальв,
гай-рай всеславен в червень,
бескет не налякається ката,
а нам каменярам, ця земна табакерка,
така ж лячна, де б не все знать,  
а як скажеш, все забереться
зашерхами, ремарками,
та ж, враз наша щедра земля
має кам’яне серце, яке там
десь загасле, на денцях, а серце.

Сама страшна правеєрна кам’яжерня.
А зараз ця кам’яна ера в жардармера?
Яка там зараз в нас затаєна правда?
Якась ненажера нам завдала калатаття?
А ця фанаберн скеляа займає п’ять печер
в термах та десять нестям та завад.
Так, навергала, нам каменярам,
як ще це злеє цабе, так хай геть зведеться.
А все ж, ще й клянче  в Панаса
серед байстрят смерть мегерам.
Ага-а, вже немає скель, баберам,
але так терзає наш кар’єр, та  ж,
тремтять каменярки в селах.