Тако-всамітнившись  в комірці
важкий мій носій від  зарази,
бо хто-зна-що і за що жив?
Як небудь-що, стільки
він за всяко зніяківів би
перед абиким з носіїв кодів.

Неабияк-хто за нього в матриці
та на-щось це за когось вирішив,
коли неабичий носій кодів
не здохтощиться  в своїм віртуалі,
аби ще з  того мізкував за нічийсь.
Кого тільки не було в смартфоні
з їхньої когорти, навіть ким-небудь вибувши,
і навіть хтозна-як-небудь вмістившись знову,
молився би з ним за тебе за твою матриці волі.

Такий-то-хтось чужий циклює час мій,
чи будь-то-хто свій сихронізує дії наші,
чи будь-то-як наший хронологізує події,
аби тільки знав мій носій кодів, що я не аватар,
котрий артикулює в рідній мові силу нашу,
і моделює в батьківському просторі волю нашу,
і активізує в вітчизняній поезії добро наше,
і модернізує в художнім стилі правду нашу,
і культивує щедрість рідної мені української землі.
Які ще маніпуляції з ідеологією віри в себе?