він каже твої руки немов лікарняні бинти на шиї
мовчання мов рідина в легенях дихати більше нічим
тому ми говоримо те що не має значення те що болить
розпеченим яблуком суму перетікає з повітря у кров
ми тут за сумісництвом мертві та маємо рухами теплих судом свій підтвердити вирок
ми невиліковно закохані в себе тому ще живі
він каже відчини вікно
нехай повітря цієї весни потрапить в кімнату
наша шкіра рясніє подряпинами від реальності
ми боїмося доторків один одного слів
тінь як зворотня сторона світла на підлозі росте
він каже відчини вікно у мене алергія на світ цей
та ми з ним зрослися мов сіамський викидень
він каже куди нам рухатись далі я ствердно хитаю головою
ми розуміємо один одного без слів
життя могло бути простим якщо не ускладнювати але ні
відчини вікно там справжні люди живі йдуть у справах своїх
впевнені що це потрібно
а ми здатні лише примітки перечитувати шукаючи в них себе
це наче виправдання нашого існування
з темряви у світло потім знову в темряву
який сьогодні день
там люди в масках з дешевої марлі
не впізнають один одного тому вітаються
тепле повітря змушує калатати серце наче надія існує
наче в підвалини нашого існування її закладено взагалі
серце починає калатати ти йдеш кудись
не розуміючи куди і навіщо захлинаєшся повітрям густим
час не лікує кохання не лікує ліки не лікують
сама себе не втримаєш розіб'єшся
ми вдаємо що знайомі він каже йди