| Так, неабияка наша правда,  за ласку - щастя не нам.
 Жвакота в Погребах.
 Джок-жовтячок-гнів.
 Ясний сонях висох у сні.
 Амінь усяким амбіціям
 і амністія усім владарям.
 Нехай вогнецвіт пашить.
 Ніжить нівроку грішні душі.
 Залізна щіточка щіть по ріллі.
 І без землі паничі-віничі.
 Німота то, як ябка без бібка.
 Магайбі баба, коли вже сваха.
 
 Якась натхненна
 заправська американка,
 вирощує кавказький
 амараліс для нас
 у опегешному амфітеатрі,
 ач, навіть написала
 мрію про аватара.
 Ця владолюбка з косою
 вітає її кибисть.
 
 А мій мідянчик-мідяк
 не лише бунтарю свояк.
 Намінялися давні часи,
 знайди не вийшли і не знайти.
 Авжеж, чисті скиглі кигиці, -
 за якийсь аврал у аварів!-
 аці наші, як сказилися дабі, -
 аватарія вся на автопілоті,
 - ась, мразі, -усіх одразу!
 
 А ти де зараз, - ава між вузлями, -
 москалям за кацапа, - заливаєш
 фейками авгіїві висилки.
 Заміняй  їм землі на ОТГ
 хай усім донбасам,  - шабатурочка!
 А щіпки - на мізки - політурочка.
 Міждоріжжя міждо міжбрів’я!
 Зайдів-но скидь, - бравурочка, -
 там на лініях світів - ботусочка,
 то не зівай на відкази своїх
 києвичів, лихварів-австріятів.
 
 На дні річки Трав’яній
 знайшли сиві і старі рани.
 Цілі кладивиська герців,
 цвинтарі сивих месників,
 тіла заввишки інквізиційного
 вістря, як ці  байди старі жили!
 Цей клаксон придавив  моголів,
 А Іванів-син за базами даних, -
 аватарів вивів світ за очі,
 його боти грають на клаві.
 Бот-аркан написав
 дайнеміксу мотив-лист,
 наче він кмітливий бідар,
 квапиться на  план  праці.
 Навіть у листі згадав
 звитяжні ряди своїх міжгірь.
 Майдан наших клакерів
 взяв за багачів-тягачів,
 аби всіх на паризьких
 автопілотах до Огайго звабичи.
 Нові зелені впливи - як бугром!
 Тут якість-то стрім-правди..
 Під час аналізів йдуть зливи -
 ботів з експерт-магістрами.
 
 Скарга загула, - загуляв ать, -
 я мушу, - тю, карга, взялася за
 цю палю найкращу,
 а я запалю цигарку, -
 цю смагу-малушу,
 як душу-шавку вблагаю.
 Я йду за хату, -
 тут я закурююсь,
 як задужаю стару рану.
 Мув-в-в, - за валюту
 на хмару заправлю,
 благаю сагу так, - як там,
 ця злюща псяра, -
 гавкнула на мару-макуху, -
 а та - в загукувану хащу,
 укладану навкруг.
 
 Глянь, на цю худу красу, -
 ну, яку, яку , - та,- тю, -
 я ж загружав всю цю маму, -
 у стальну вазу, - в базу.ua.
 Я кажу душа.ua - ти задумайся, -
 а вона хрумає штучну ману.
 Я заманював її, псюру
 у марудну  саванну і kаявся,
 грався, лаявся, забавляв уяву, -
 так, на шару,
 а шара, як взулася.
 Взяв, вату втяв їй з вух,
 та в гуаш - о, дурак! -
 Бач, як загаласувала,
 я там, як за мужлана.
 
 Вау, на вдачу забуяв Улян.
 Я думав вусляр, - а ти чувак!
 Як, забув, я уганяв
 вашу зав’язану Ганю.
 Намалював таку татушку,
 на всю дужу балію.
 
 Я бачу вбрану  вдату хмару.
 Як вам, - муляє смак, - ця  густа маса.
 Да, - так, за ваш стан, дякую!
 За цю вашу забаву
 згадувала стару. Каргу!
 Бражану, святую Машу.
 Прагнуть вашого авангарду.
 Ждуть, якусь вашу, надбавку-забавку.
 Вуйкам, стару сажу мнуть.
 Струшують, як шану на вуста, макуху.
 Мурують стяжку під арфу.
 Майструють вайлувату арку.
 
 Забув я вашу важку ваду, -
 цю смутну багуру.
 У вуха вставлювала цю вагуру.
 Я наманікюрювала вугіллям праву руку.
 Зранку змащуювала туш для губ та вух.
 Чула: загальну увагу людства
 До твого зарядного авангарду.
 Так, я  всю ватру.ua занюхала.
 Я зафарбував сучасну карту сайту.
 У макіяж  замаскував красу
 Юкреїн-аксесуару.
 Зранку працювала вся брать.
 
 
 Ат, виникла нова адміністрація
 на річки з адміралами з Дніпра.
 Криків - ась! Лязг! Стрільба!
 Влада - це не аренда! Жулья сядь!
 Кричали за адміральскі авізи
 якісь мармизи з Дніпра.
 
 Загнали  бабло світ за очі!
 Адамашки нарили гріхів!
 Бліда «адаптація» вівців
 втікла від актриси-Марусі.
 На слабість зв’язаних ряшків
 защічкали щічки Клаві.
 Лівий клімат нових храмів
 накивав п’ятами в Мокшу.
 
 Ажіотаж.  Атас! Ат! Жабалуха.
 А нові ціни пішли до біса!
 Їх запах взяв багатий навар.
 Так хлам-на-хлам у нашій
 річці Трав’яній  отримав жаврят.
 Жада да життя, - яка ядуща жагота!
 Багач-атаман напанував раїну.
 Атсь! Який жабрик!!? Жах!
 
 Збір фалдів штучить мізками.
 Саміськи тихі чіпи в тилах
 наскладали таємничі плани.
 Дівчата наткали їм хатласів.
 На лицях - яса. На звірках - нема.
 Майдани за власниць з Вінниці.
 Щімко кричать лише ниці бабусі.
 Стоять ясні храми посеред біди.
 А навколо одні святі, - і товсті батюшки.
 Ач, біла хмара набридла і впала.
 Вам - Лавра, а нам - камінь-газдар.
 Апчхи, - якісь ядрісні табаки війта, -
 на кумбарах зелених архарівців.
 У цих - вільні амбари,
 У цих  - рідні  Канари.
 А заплатиш,  як чайні, - не то на нари!
 Аж Сейшели йому жабокрячять.
 Моя тиха дяка тим, хто
 ставить храми нашим вірянам.
 
 Надзявкались, - здійнялася
 чорна ахінея хоромів вище
 світлих барв у склянці.
 Дві частини вбили своїх.
 Сили не мали вибити,
 ще трійох - з чорної хмари, -
 так наші немішні сили
 відбігли вбік і втекли геть.
 Аса! Крим-і-нальні палаци
 звільна рябіють банями,
 як позолочені поци.
 
 Взагалі чистий стан,
 усі ситі і в золоті
 за високими парканами.
 
 Що нам звичні наяви,
 на війну звуть рідних?
 Ваша - війна,- наш вампір!
 Наша бійня, - ваш замбріг!
 Найбільший міжнар війон!
 Прихильники Ліги Націй
 правлять балом, наче Війоном.
 
 Майдан зібрався з дітьми, -
 там світ на війні вмира.
 Кричать  жінками майдани.
 Кричать! Мир - на часі!
 Ні - вічній війні! - кричать усі.
 Бабах! Бабах! Бач, - срач! -
 Залаякав святих дів з дітьми!
 Напинайся, балабай. І
 І, ти шалопай, мене не хапай!
 Яка харя, - опер в чмарях.
 Почорніла   мертва п’явка.
 
 Бабина Хівря закричала:
 «Бабівщина - ця наша!»
 Крива і стара вийшла
 до лицаря. Майдан - криком
 піддав тій бабищі.
 
 Пішла з старої біла мара.
 Барабане,  не бий!
 Народе - вічно стій!
 Це бабі сниться
 багатий син Іван.
 Засватані в латах
 втирають білого війя
 з нового Різдва
 сина Івана.
 
 Аватарять снайпери
 міцними ряди бійців.
 Визріли пишні і гарні
 лицарі з наших краях.
 Наталка біжить до них.
 Лається - злюща  на світ.
 А тут десь в рядах її син.
 Хто забрав її з власниць паї?
 
 Балабайка  була усім.
 Заразні підлягались під тини.
 Мінливі хмари пощирились.
 Бджілка в сивих вухах віддзуміла.
 Прихилиш, приязлива, -
 Марічка, постій з нами, -
 Ми ж, міцні бійці,
 після бражниці.
 Білий, свій хліб.
 Бриндза, як бязь.
 Які ладні  міхи.
 
 Наблагалась владичиця.
 Звірилась, звідалась,
 як благий син
 сам вирядився -
 в нову армію.
 
 Забзділи вітри з півдня.
 Забзичали оси в дублах.
 Звабик ізвів усіх на кін
 От вам свій ва-банк життя.
 
 Ватажки запрягали
 сліпих і німих в ясла
 нової війни  боріться
 за бабівщину.
 
 Азартні картярі
 здали на вівтарі
 нові гривні.
 
 Торішні щавлі
 зацвіли
 під хати
 і вже не скисали
 в обіді.
 
 Владика Порфірій
 на новому цвинтарі
 перечитував
 старі Біблії
 за усі наші
 і за душі загиблих.
 
 
 
 Усіх довіз, усіх на
 марний базар.
 Отакий абордаж
 даремних товарів
 на ярмаркове джерело
 у чорний базар.
 
 Деякі дивляться і все,
 серед усіх все видивляються,
 Усі тихо дичавіють з м’яса.
 Довершений окорок стає
 досконалим щербетом.
 
 -Доня, ти де? - дочечка, донечка!
 - От не загадка. - Убила!
 Ти таки вистрелила в діда.
 Гільза скотилася долілиць
 по дощечці
 в долішній рай.
 Як ти змогла донести
 кулю у ці старі дрова.
 
 Неначе заіржавілись
 закрутки в закладках.
 Завжди на жалюззях
 реклам посеред чорного базару
 стоїть заіржавілий стенд
 в заставках нових Сіті.
 З жаским живописом
 в кварталі бідних
 живе собі чорний базар
 ярмарковими дітьми.
 
 Чому у них така зависока
 ця хвиля любові до ринку?
 Чому у них така задалека
 ця Хвиря в коханні до ранку?
 Чому  незлегка  ця  Хмиря
 в розмові-спочинку?
 
 Ні, просто зі слів, а не від сліз,
 я зобразив її таку, як є,
 отаку, зубожілу, вагітну
 експерт-єретичку в житті,
 вживу, отаку, як на ринку,
 одну незаміжню.
 
 
 Якщо ви не закінчили ліцей
 і залишили його навіки,
 щоб втекти на заробітки
 на край землі, то це
 до мене, - купуйте взуття.
 
 Якщо ви не закінчили універ
 і забули про нього,
 щоб зубожіти між
 індустріями роботів
 і заводами машин,
 то це до нього, -
 купуйте білизну.
 
 То це ж для вас на базарі
 живе цей  зелений кавун.
 
 Хай вам скидається камбала,
 а у нас кип’ячий казан.
 
 Ой, це у когось, а не у нас,
 велика кишка не замала,
 щоб круті колеса крутити.
 
 Кілометровий каталог
 До чорних кварталів, -
 візьмете. Віддам.
 
 Закосила колія велосипедна
 і покроїла вже геть всю трасу.
 
 Ось тут контрактовий квартал?
 Так, - тию, геть закопчений курятиною.
 
 Ця молодиця, мов кропива.
 Кропива - корисна в кулінарії.
 
 А  у вас є чорний літопис?
 Лише з-під поли, як магістру.
 
 Мабуть, ні, - я візьму, оцей маркетинг.
 
 Невидима мережа мозолистих рук.
 
 Монолог  базарників
 про приховану
 непомітність стоїть
 на зупинці.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 |