кожен, хто тебе любив, потім зник, наче ти принцеса у замку, яку стереже дракон
вони досі у потязі якомусь їдуть на південь засмагати на сонці криги,
розставляти крапки над «і» сміятися з жартів Старого світу

всі, хто тебе любив, виросли з одягу позаторішніх мерців,
розпатране крейдяне коло шукаючи в кожній оселі,
шукаючи серце на дотик

місто знущається з тебе, облиш ці листівки рахувати,
кроки з відчинених вікон
місто знущається з тебе, та любить тебе все одно,
як же можна інакше, ти

нічого не пам’ятаєш, просто тіні на стелі від полум’я,
що це горить, запитати потрібно, та байдуже стало насправді
місто красиве, як попіл, як серце в кишені пустій

ті, хто тебе любив, залишились там, на станції з відколотими літерами,
нерівномірною засмагою надії,
пересоленою кукурудзою на вечерю