мов десять років у підпіллі зізнатися в коханні
дізнатися що все марно як марнославство мук
підземне життя коріння оплетених корінців
рук закоханих в німоті самотності вдвох
мовчання мереживо змерзлі мости через транспортну розв’язку
більше нікуди не втечеш і ти теж
будеш мов рідина без смаку на сонці
висохнеш зовсім як не було давно вже пора змінити паролі
всі ці ластівки листівки кволі
з побажаннями щастя на відстані що ти зможеш відповісти
якщо запитають хто ти що робиш тут
ймовірніше за все просто втратиш дар мови
безкоштовний подарунок для постійних клієнтів
щось непотрібне та певно красиве як користь що втратила сенс
ми йдемо поруч та не дивимось один на одного вдаємо що незнайомі
не видавати чужі таємниці свої ховати
мов кістки риб’ячі гострі пустка під стелею
ми дивимось якісь сумні мелодрами нульових
у парку на холодній землі не можна згадувати про осінь
не можна згадувати ніщо як відсутність натяків змісту
у тебе є ти що потрібно тобі ще для виправдання
ховай очі згадуй як тебе колись звали
потім більше не згадуй
не здогадуйся де тут відповідь всі паролі змінено
ми змерзли і не дочекаємось хепі-енду
навіть пледи не допоможуть
ніхто не має здогадатися як сумм просотує життя
крізь шкіру назовні
більше нічого свого не забрати нам із собою