Починаю
           космічний дайвінг
у галактики вічний вир.
Шепочу в мікрофони:
                             дай-но
мені, доле,
              орбіти шир,
а не протяг безодні, щоби
відшукати
             у глибині,
пофарбованій у жалобу,
крила
       кольору сивини
в корабля,
              який загубився,
розчинився,
                зник,
                       затонув,  
в океані, що розлетівся
на зірки і на кварки.
                            Був
зореліт цей
               омега й альфа,
звався він, здається,
                             «Арго»…
Має дайверів
                  гурт зухвальний
щодня згадувати
                       його,
а якщо
        спогадань потреба
маску слізьми
                  розчавить в слиз,
захищу я обличчя небом,
щоб дивитися
                  нього крізь,
і там, де
           метеору іклом
цілить космос у шланг здаля,
дихати
         я навчуся
                       світлом,
щоб дістатися корабля.