Сповнений цим місцем, на оцій вершині
з усієї сили полилася жива і цілюща.
Розтікається золотом у вогняні очі живих.
Я і ти притулилися до смереки над водоспадом.
Герготить з  ущелин блакитна вода –
Кидонула у хвіст водевіль  і  зависла.
Я щедрую до скель каруселей веселку.
Ти качаєш над скитом качелей метелку.
Геркотня  навісна повсюди  толочить
дерево, каміння, все  скидає під русло.
Мільйонножильний вищир кайфом трясе.
Качумайло у лісі вирубує закуток.
В тисячі вихилясів чорний човен проходить.
Карамболь переслідує дощ із-під хмари.
З витребеньками  краплі падають й падають,
І летять-не-летять - добровільно зникають.
Вогкувата весна з вишини чисто блимнула,
потім кликнула жахом очей - біле сонце.
І біжить-струменить, вищерблює надра,
на пропаще життя здіймає всі галаси:
водоспад-водоспар вже води повне воло.