Підкорення весни

Агов,  відчайна Говерла,
ти липка в білих басаманах.
Урвиголова  зжерла  забаву гарячих,
галасливих одчаяк-легінів-вітрів.
Пробралась у   гори і  звелась у  хмарюки!
Овва, Говерла, виперлась, на плесі.
Знову  кровна  моква з Яремчі.
Летальними  постами зверзла орла!
Агов, Говерла, агов, - пристрасть моя!
Снажна сила-гори прореклась ненею.
Хоробра протала і смологонів смажить!
Пересипаюсь хмарами твоїми
моя зухвала Говерла, о там, мій вигін.
Моя міць-храмина звилася за туманами,
стяглась живицею, ой-йорж, слава!
Ой-йох, сопух зелений  над  ґаздами.
Холера героїв не цурається, Говерла!
Черед-сморід запаморочив око-сонця.
Синьою  зливою заплакала кревна лярва,
Пропадала без виторгу - утомлена в гуті.
Кляла клятви, шугала  на мій сморід-кутом
безугавна Говерла, щоночі сочила живицю.
стрімкими паливодами шмаркачів виганяла,
верзла з грудей сніжних сморж – каменів,
відважно йшла ляпавицею в очі,
біла завірюха душі з відчаїв згорала.