Небом, Землею, Єрусалимом (це монолог головної героїні з фільму "Кислород", реж. І.Вирипаєв. Я просто його заримувала) Бо сказано у писанні — не клянись. Ні небом, котре храм Його, Ні землею — підніжжям ніг. Ні Єрусалимом — троном Його. Я точно не буду клястись Власним містом, в якому у літню спеку Стікає розплавлений пластик. І треба навчитись шукати інакші речі Замість слів і скласти Серце своє велике двуспальне ліжко До розмірів потрмоне, І носити його в кишені. А в кожній людині є дві балерини Її ліва і права легені. Доки ти дихаєш — вони танцюють, І серце отримує кисень. Колись їх балет теж має скінчитись, як закінчуєтсья теплий місяць. І як схаменутись тоді, і довести Що все насправді, що твої жести Не гра у кіно. І що все зірково, І що всі твої хлопці — не випадково. І що кожен день — судний, і кожен — суджений, Випадковим було тільки одруження, А все інше — ні. І немов Лілея у відчаю Ти клялася земелю один раз І небом клялася двічі... Та, якщо клястись і не любити, То це вже, вибачте, значить, Що то ніяка і не любов, А просто лайно собаче. А якщо любити і не клястись, то це вже німецьке порно. Із теплого міста їде в столицю потяг, І ти знаєш, якщо віддаватись усім, а одного любить до нестями, То це вже російський кінематограф Із берізками і полями... Тому скороий потяг просто тебе несе Тому Він живе і навіть не знає про це. І ти, відчуваючи в грудях кисень і танцюючу балерину вперше в житті клянешся останнім що лишилось - Єрусалимом.
|