Зранку росою плачуть
Мої  бузкові віти…
Боже, тобі я вдячна,
Що ти придумав квіти!
Я намалюю айстри
І розстелю волошки.
Шкода, що я не майстер,
Кажуть, ще й дивна трошки.
Мама буде сварити,
Що час я гаю знову,
Що я малюю квіти,
Але ж вони  -  чудові!

Літа літопис пишу
Його дарую світу
Що по собі залишу
Квіти і тільки квіти

Колос зерном налитий
Я забриніти змушу,
Голос дарую квітам,
Травам дарую душу.
Від кольорів блакиті  -
До темних, майже чорних,
Наче маленькі діти -
Всі вони неповторні!
Зоряне вабить небо
І краєвид величний.
Зорі писати не треба,
Море і так навічно!

А на моїм мольберті
Плаче й сміється літо.
Що буде після смерті -
Житиму я у квітах.