Відцвів бузок, пожовк, поіржавів, посох. Зійшла на пси скажено наркотична пахіть. Під вітром торохтить, як у мішку горох, й тужавим біцепсом не випинає навіть. Бузок зара сачок, а був колись качок, тижнями з тренажерних не вилазив залів. Тепер нахромлений, як черва здохла на гачок, нащерть позбутий буття сенсу та запалу. Пропав бузок, настав йому гаплик, додолу всіявся хрещатим квітом. Вже не метляє хвацько запорозький шлик, пустивши вчвал коня шаленого за вітром. А вчора ще буяв, двигтів, пнув в носопирло розпашіле гроно, та гроном тим у потойбіч летів й душив, мов мавр горлянку хирну Дездемони. Згнідів бузок, потовк перлин разок, обвис плечима, попустив рамена, не хоче вранішніх пісень, а перед сном – казок. Сумує в щільнім затінку душа зелена. Закис бузок, підгарлям вниз обвис, в пивас обнурив писок зизий в пабі, міркує сумно, перевертень-лис, про невблаганний перехід із вабі в сабі. Завис бузок, що над струмком Нарцис, зігнувши вудлисько над поплавцем завмерлим, депресія його трясе і косить люто шиз, та вулканяче з гамузом усім ковтає жерло. Похнюплений, на лапках куцих ледь стоїть, на першу з другої переминає кволо. Де твоя синява, козак? Твій вайолент? Блакить? Добірним зернятком ущент напхане воло? Та верне квітень знов, рік щойно просвисне, і новим вибухнуть салютом повновиді грона. Чим більше їх ламать, густіш тим, кажуть, наросте! Та постає у серці божа заборона. https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2190924010932781&set=a.1265428963482295.1073741841.100000456116479&type=3&theater
|