мов пусті сиротинці під'їздів миршавий асфальт грона вікон
натомість ти маєш рацію життя прозоре мов скло на яке щойно вилили побутову хімію
розмазали блискавичним рухом шматком тканини як невдала серветка
все тут якось зветься якби існував сенс хіба робили б ми щось
таке беззмістовне як дихання безлад кольорів ось так
спектр просотує ниткою сувороб шкіру
мов пусті сиротинці під'їздів до яких ніхто вже не підбере код
а що там цікавого спитаєш ти нащо нам хотіти туди потрапити
що цікавого в побутовій хімії окрім кохання
кохання заживе наступного дня затягнеться плівкою нафти
на воді як формула водню нам невідома вже і застигне на бездоріжжі