- Ну, ви ж знаєте, які зараз війни? - У якій скруті і згину мій край! - На сонячному помор’ї, ми живемо отут. - Так за що отут війна?! - Є тут потужні сланці газу і добре вугілля! - Гляньте, які, шалені, дужі соколи. - Яструби, ви куди линете? Це не ваша, це моя усюдисуща земля, смокче гірку сукровицю від Сіверського Дінця до помор’я! - Тут скупі вужі на чисто вибили залізну природу золотого степу. Зник боривітер і погас на сонці огар. Гей, безжурні вухаті сичі, вилітайте з байрачних лісів! Ви куди поникли по ночі? Повзривались всі дубла на згарі. Тхори шукають волю в колючках. Тут висохли реп’яхи й черв’яки. Он, заблудлі гадюки зі Зміїної річки загорають на териконах. А з тієї сторони закривавлені вишиванки лопотять на збитих акаціях, на глодах. Старі вужі живуть в тернових кущах . У чагарниках засіли фазани. Пильнуйте! Он, дибає по степу один мертвий сонях без догляду, осліп, заслаб, зневірився. Зворухнись, легкий вітре! Знову грохот! Басаман-ураган вже градом посипав! Окинув кровопивицю на моїх черепах! Канюки з посмітюхами в заплавних луках. Мій ліс-цей-окрай щоночі в огні від гранат. Бач, свіжий коструб саудівського журавля! А зранку заплава повна донкіхотів на танках. Після них ондатри озирають нульові позиції фронту. Соловеї, ви куди зірвались? Ви ще не співали після ганьби? Пробудіться звуко-співом степів. Усіх ваших журавлів забрали на війну. Тут свірчать лише кулі гострі і грізні. Над головою дзижчать міни з фор-постів! Усім смертям на зло – навіть лебеді у рясті. Журавлі там без нас! А без вас не пробудиться тут життя. Ворон не зважиться кликати весну на об’їздах. Білі лелеки, не буде без вас білих ясел в степах і золотої молотьби. Метелики, мої, ви куди? Помахали з рідного краю! Полетіли на захід за кургани. Полетіли подалі від децибелів завзятих громів з-за Айдару, від войовничих гроз з Деркула, від винахідливих смерчів з Красної від кмітливих дронів з Луганки. Як змарнували вороги мій край! Загубили добробут тих, хто сподівався на мир у Боброво, хто боровся за землю під Трьохізбенкою, хто втомився виживати в Золотому на Батьківщині на чужі забаганки та жадібні копійки. Черепахи та бабки ви куди пощезали? невже запропали на Сході? Услід за великими мільйонами творчих переконаних відважних у свободі тих хто віддав звитягу відчуженій Батьківщині і власну славу. Змарнував в рекетирах здичавілих псів у полях грабуючи хліб луганчан, а ще всіявши борщовиком поля взірцеві. Кажане, ти під звук пергача летиш через лінію фронту! Бачиш як косичиною вийшли з покараних міст медики та учителі. Як божеволіють старі з горя-нещастя. Щоночі банди нахаб обкрадають мій край. Старий Люд на кургані плаче на Покрову! На Покрову третій рік бомблять мій байрак! І патрають хати безкарні рейдери охоронних відомств. Бобри, шусть-гряк-гульк! Гуска з гусятами. Видри, ви куди зірвались? Геть став мертвий дінець! Без лелек і лебедів. Владні куратори взяли наших коней. З полину - на війну з окупантами Дону! За цих коней олігархи давали сотню столичних квартир та обмінювали тисячу рабів на моє вільне життя в степу. У переможців кастингу усіх цих негідників тільки війна, хоча вартість її дурна - до корита і красти в людей добро, у батьків, у дітей, - яка радість, таке і здоров’я. Ну, ви ж знаєте в якій країні ми живемо! Не за себе страшно. За Україну.
|