Микола Мартинюк

Переклад з Павла Кричевського

Венеція. Світанок. Відображення

Надії
Поглянь, яка унизу картинка:
В ній ми і небо. Нема й не буде
Людей, ні тіл, ані поєдинку
Між тінню й світлом. Світ – пересуди
З життя – для смерті. А ми – прозорі.
Крізь нас спливають хмарки небесні,
І в безбережжі цім неозорім
Ми – непідробні, ми – безтілесні.
О, як ми довго себе шукали,
Крізь твердь пройшли,
Ту, що дні та ночі.
Дивись, – знайшлись!
І не розплескали
Ні барв небесних,
Ні зір рядочків.
А час крізь нас і тече, й вирує,
І, вітром вирвавшись на свободу,
Сплеск двох сердець
І життів двох чує.
І п’є світанку цілющу воду.


Павел Кричевський

Венеция. Рассвет. Отражения

Надежде
Смотри, какая внизу картинка:
В ней мы и небо. И больше нет ни
Людей, ни тел и ни поединка
Луны и солнца. Мир – это сплетня
О жизни – смерти. А мы – прозрачны.
Сквозь нас плывут облака, влекомы
Волной беззвучной, а это значит:
Мы – настоящи, мы – невесомы.
О, как мы долго себя искали,
Сквозь твердь пройдя,
Ту, что дни и ночи.
Смотри, – нашлись!
И не расплескали
Ни красок неба,
Ни звездных строчек.
А время нами течет и дышит,
И, ветром вырвавшись на свободу,
Плеск двух сердец
И двух жизней слышит.
И пьет рассвета живую воду.