Липневий вечір у віконця стука,
Скотилось сонце вже за небосхил.
І звично так лягає ручка в руку,
І звично знов сідаю я за стіл.
Вечірня тиша вуха закладає,
І вир подій кудись спливає в бік...
Ще день один, який ось-ось минає,
Доповнить мій, уже статечний, вік.
Він нині був по-літньому спекотним
І відігнав липневі холоди,
Однак пішов все ж шляхом незворотнім.
І ми йдемо. От, знать би ще куди...
Бо нас женуть всіх шляхом перехресним,
Ще й напрямок міняють повсякчас.
Минає все... Й воно вже не воскресне.
А час іде і... забирає нас.