Крізь хмари випхавсь куций клаптик неба,
що крихкий ніготь крізь розідраний шкарпет
перечепивсь, як тільки арідникові й треба,
та гупнув глухо в наїжачений паркет
бескиддя магаполісного тлуму,
що дерло вгору нерухомості комфорт.
Той клаптик куций,
ромбик желатинової гуми
мав прикрашати всім відомий торт,
яким ласують три жеруни
з каглом рідні з обох боків Дніпра.
Кільки б не зжерли, та однаково мельдують,
щоб лиск і зиск, та дупа в пестощах хутра.

Та не про них та казка в надвечір’ї,
коли, здійнявши дибки огиря, Юра
спис лазерний вхромляє в писка гідрі
й генплан Томазо Кампанелли «на ура»
затверджують в герусії архонти,
так ніби зупинив дзигарний цокіт час,
й ножем свяченим його крає Гонта
й кавалками жбурляє вам в анфас.

Всі пихи вашої задерті прутні небошкрябів,
вся ваша ниць та хіть, та розпашілий шал
з набутком хвалькуватої звитяги,
зійде на пси і оберне накал на кал.
Той куций клаптик неба в надвечір’ї –
може для вас останній шанс і пас,
щоби відбуцьнути подушку й пір’я
хмарин скуєвдили блідий небес атлас.