***
Привид солодкого сонця упав на пісок.
Сік витікає з берези промерзлого ранку.
Вітер обнюхує тіло тривоги на ґанку,
Крук зупинився в чеканні.
Бажання пішло
Пішки у пошепки названий край.

Крайньої плоті обрізані ризи
День одягає.
Звисають карнизи
В храмі порубаних доль.
«Помирай!», –
Каже всевладний глашатай брехні,
Що пізнає свій синдром на іконі.
Сто переправ поміняли вже коні,
Та помирають, як ми – на війні.

Бою не буде.
Холодна біда
Падає градом.
Заплутує наступ.
Знов у зневіру занурюють нас тут,
Знову ми – м'ясо.
Примара бліда
Миру звисає із древка.
Летять
Душі на небо, снаряди у цілість…

Як задержати надію у тілі?
«…ять» нависає і руки болять.

Зло переорює поле борні.
Як перейдеш?
Всюди судді і міни…
Вітер агресії напрям не змінить.
Кров молитов запеклась на стерні.

08.03.17