Вітер з Майдану  горлає  словами  вірша.
Обличчя красу строкатими буднями  вирішив.
Ритмічні рими втрачають  себе  на верхах.
Майдани, майдани!  На барикади Україна  вийшла!

Плекають  надію  невидимі    страхи     дідів.
По усі  сторони  віра у сили -   ми  міцні.
Блищать всюди очі - блакитно-жовті  діти.  
Весь  рідний край розчервонівся  - у вічнім.

Світлі  промені  -  воскресли!   Майданом палають  свічки.
Отут уся  молодь,   сміливість  не гірше  богемної.
-   Щасливиця, з Дніпра,  як  виживаєш з тих пір?
-   Ділю  ідин хліб на три сім’ї  з  Диворижні.

Беркут  під мухою  підносить   свою  буркучлють.    
Сумлінні каштани  знають їх  снайперські  душі.
У чорних очах червоніють кулі  як  лють.
На Водохреща  здіймались  перші  покликані    душі.

Моя Україно,  візьми  цей  вирій  у  вічну криву.
Візьми першим виміром  крил і спрагою  чистого неба.
Нехай б’ється   серце,  -  у злеті    невтрачений     дух
полеглих бійців, котрі лишили  серця у блакитному  небі.