Ти випив мене до крапельки.
Я з ніччю блуждаю потемки...
Розшила все серце латками,
шукаю до неба сходинку.

Подалі від тебе. Час біжить,
любові гниє мереживо.
Ранкова чарівна мудра мить
догризує мозок весело...

До мене дороги вже нема,
до тебе - місток над прірвою...
Як кажуть: "Не буде вже кіна".
Порепана я. Знесилена.

Наївність убога вірить ще,
веселку складає хмарами...
Самотньо блукаю під дощем
приблудою та примарою.

Я - дивна. Крізь світ іду в пітьму:
гаряча кров божевільної...
Скажи мені доля, ну чому
створила слабку ти сильною?