Не всі краяни пораділи:
Кіт здерсь на грушу.
Висота!
- Ізлазь... - бурчала бабця Міла. -
Там черга, хтіли той і та...
Чого ти видерся найвище?
Поземні лови - то мудріш.
На вечір обіцяли хвищу...
А кіт ловив не мишу - вірш.

І так було охвітно-любо!
А нижче псюги, дрижаки...
Нічого не украв у Люби,
Не позичав пера Яким.

Лящали кумоньки, ластате
Яйце лежало у гнізді.
Було котові тісно в хаті,
Де все мінялися вожді.

Йому б ще зірку пурпурову,
Сметани-тиші аж за край.
Та гнав пастух руду корову...
І шерехтів "...ти хто..." курай.

Вербальний тест несла дрохвичка.
А сонце низько... до воріт...
Кота манили глеки... звички...
І конюшини малахіт...

Коза жувала у задумі.
Лягала спати дітвора.
А кіт на хмару... мо`, в Сухумі...
Там евкаліптова гора,

Фунікулер, де мусиш пішки,
Повітря свіже, голубе.
Лишив і решето, і фішку...
Ніхто нарешті не скубе.

А бабця Міла все чекає.
Бджола сідає на коржі...
Не прийде котик із токаєм.
Зганяла з дерева - чужі.