Душа іще тримається. Іще
Тріпочеться душа в стражденнім тілі,
Що, крихітним, його колись хреще-
ний батько вийняв з хресної купілі
І матері вручив, як талісман…
(Той «талісман» не зміг порятувати
Нещасну матір, тож вона в туман-
ності, гуманності шукати
У янголів, пішла. Передала
Мене бабусі.) Крізь голодомори
Бабуся провела, щоб жив у зла-
годі й добрі, з народом, хворим
На «лівизну». Коли ж я геть підріс
На колективноспечених перепі-
чках, порепаних від сліз,
То враз підпав під писарський перепис
У роті, себто в армії, – за борг
Перед вождями з партією разом…
Оплакував мене безвладний Бог,
Коли мене «дрочив» комроти плазом!
Душа й тоді трималася. Але
Було їй зле – без духу, в голодуху
Микитинську. Старе тоді й мале
Уже точило зуби на макуху.
Я ж тихо віршував, і підозрі-
лим видавався службам небезпечним,
І душу опоганював у грі
З «народом» цим опричницько-заплечним.
Та якось обійшлося. Обійшло-
ся і мені, й моїм постійним «тіням»,
І засвітились місто і село
Новітнім, самостійницьким, світінням
В державі незалежній, в незалеж-
ному суспільстві. Жити б і радіти,
Якби ж від узбереж до узбереж
Так не смерділо тяжко від «еліти»,
Нової і старої водночас…
Душа моя конає на руїні
І править безкінечний парастас
В такій стократ залежній Україні!
Вона іще тримається, душа,
Тріпочеться в потрощеному тілі,
Що ледь живе. Й ніхто не поспіша
Виймати тіло з хресної купілі,
Кривавої…