“Є світлі розуми, є душі осяйні,
мов ранок молодий, мов заграва багряна,
луна їх голосів – проречиста осанна
серед буденниїх справ і злої метушні.

Ми згуби-вічності отвори крижані?
Обранцям не страшна ненатлість їх захланна:
Їх винесе бурун Запомин-океана
На береги життя, мов перли світляні”.

Стара романтико!.. Жива ти ще в поетах!
Щоб так накульгувать у стансах і сонетах –
І свято вірити в безсмертну міць свою!

І справді – що таким знавецтва суд убогий?
Чи проти забуття не встоять у бою
Романси натрутні і томи антологій?