Начебто після ординського потопту –
всюди руїна і тлінь…
Гідність і честь,
за відсутністю попиту,
знов у запіллі ховаються в тінь.
Знову втрачаються виміри
зла і добра –
все тонке і тремке
рветься безжалісно…
Лірики вимерли,
бо не вжились у життя нелюдське.
Важко змагатись поезії з прозою
на торжествуючім торжищі цім –
навіть вже й ті,
що пророками прозвані,
стали сліпцями
і втратили ціль.
Цілі пласти ураганисто зрушені
з вічних основ… Закурганні вітри
завуркаганили… Душі придушені
плачуть – зневіра осіння ятрить.

25 – 26.10.2006