Мліючи від вірності й краси,
Крешуть той вогонь, що благодатний:
Він боїться в неї попросить,
А вона йому боїться дати.

В таїну вдягнули шал хотінь –
Хай не бачить світ жаги і фобій, –
Непомітно видовживши тінь
Того, що написано на лобі.

Потенційно тяжчає вина:
Гріх бо задум замаху на вимах.
Так колись палала купина
Пред Мойсеєм – та, неопалима.

Дбайте про моральність і лице,
Та пліток не спините в народі…
Вам на пам’ять, друзі, віршик цей.
А мені сказала Муза: «Годі!»

30 червня 2016 р.