Імплантація пам’яті. Прижилося. Вже святкуємо власне загарбання. Прикрашаємо рідними барвами І вплітаємо мак у волосся. Перемоги бракує нам. Може Ця ілюзія жити поможе? Поміняє поразки на успіх? Перетворить нам сльози на сміх? Воскрешатиме націю? Може Прикладе до душі перехожий Пелюстину, червону як рана? Наша правда в святкове не вбрана. Проступає крізь чорне вогонь. Ми в собі не убили тирана, Наше краще в бою полягло Не за нас, Не на нашому полі І на боці чужому. А нас, Нас учили себе не любити, А героїв усіх розп’яли Й поливаючи брудом, казали: Все це зрадники, вбивці, вандали, Це бандити, бандерівці. Ми ж У мовчанні ховали терпіння І, смиренно збираючи зброю, Берегли, як зіницю, коріння І серця гартували до бою. Наша правда, як пісня, не згине, Загірчить між словами полинно І могутні розправивши крила, Вільно, впевнено в небо полине. Поглинаючи міфи імперські Про героїв надуманих. Схоже Час просіяв, промив, перемножив, Порівняв і здригнувся: навіки Москалі прокляли чоловіка, А систему прославили. Що ж, Ми людині і Богу вклонились, Помолились і встали з колін. Наша воля тепер переможе І згуртує у істині. Він, Той що крові бажає – загине, Хто з мечем – від меча і помре! Мій народ – це граніт, а не глина, В нього власна трагедія є! 08.05.16
|