космос чує слова і думки
що звучать до зачать
саксофоном нічним
і нічому не вчать
почуття
до пуття
серпантином
до рівного
далі
ми страждання і відстані мали
ми на вістрі секундної стрілки
наче кульки ялинки
і тільки
стрілки в сторони різні
розі
обірветься петля
на дорозі
тупиками
не ями
рядки
звук мелодії надто м’який
а на вулиці мокро і слизько
і вже втомлено-боляче-близько
осені сум
і печаль
ніч вартує на варті стояти
біля ліжка як жінка
чи мати
наче янгол тебе берегти
бо ти
наче ти
і не ти
ще доїхати
потім дійти
до істини по бездоріжжю
я ніжність відсутністю ріжу
розумію
що певно безсила
тут логіка що накосила
мокрого сіна
але
ця дорога повільно пливе
і гойдає маршрутка кохання
і ця подорож не ідеальна
бо хилить
в’їжджає у сон
розряджений вже
телефон
а космос чекає
читає
йому повідомлення
раєм
згортає у згорток дорогу
до рогу
а далі
у ранок
ура
зарубцюється рана
а потім
я невчасно піду на роботу
це кохання ще більше ніж космос
ця любов забрела у покоси
не відступить вона
не відпустить
час відкусить від року хвилину
чи від вічності день
чи годину
проти течії
любонько
плину
летимо ми у полум’я
й глину
і рвемо ланцюги
й павутину
18-19.10.15