Замісила осінь з жовтим листом
На світанку сонячний пиріг.
Горобиних ягідок намисто
Сипонула в росяний моріг.

Обійшла легенькою ходою
Ще дощем незрошені поля
Подивитись, як озиминою
Зеленіє втішена земля.

Задивилась у озерець очі,
Там, де верб зачервлена коса,
Де відбилась вся її жіноча
Зріла, недівоча вже краса.

Та краса, що пахне спраглим тілом,
З персами, як яблука в садах,
І з вустами, наче вишня спіла
З іскрою бажання у очах.

Вся така жагучо-соковита,
Чиста, як кохання почуття...
Лиш в куточку рота сумовита
Зморщечка. Як спомин про життя.