О Соломіє, дівчинко сонця.
Долі-лелеки... обскубані крила.
Пересипаєш ліщину і стронцій,
Ліпиш докупи шматоване... квилиш.

Кралечко сяйна, уперта і гожа.
Знову дарунки тобі - за прихилля.
Змії, вужаки...
Надламана рожа.
Різані вени, стрічки, сухожилля.

Скільки іще тобі, Соле, терпіти?
Кпинять найстарші, зовуть середульші.
Слухаєш на ніч оглухлих піїтів,
Треш їм затерплі сідниці та кульші...

М`яту скирдують якісь недоріки,
Аж захлинаються, славлячи, жаби.
Знову гримують вуста і повіки,
Дихаєш важко, бо вставили жабри.

Котиш під гору тугі покотьола,
Кличеш телесиків, губляться луни...
Поли короткі, задовгі крамоли.
Метафізичні, дешеві парсуни.

Танці довкола, банковане пиво,
Крутяться фуркала, варяться раки...
Юнко зелена, ти, певно, щаслива.
Скільки ж у тебе тойот, кадилаків...

Є торф`янища, прадідна червінька.
Є бурштинові прикраси, є мідні...
Сперлася ти на колючу ковіньку,
Шепчеш: "...нарешті я житиму гідно".

Рій махаонний.
Волосся хвилясте...
Купа опіній, чарунки і бжоли.
Хто поправляє вимову, хто хлястик...
Сходиш на гребінь - чи рабства, чи волі...



2015