Той дід Володька нутрій так любив,
Що клітями зайняв шматок городу.
Хазяйнував поволі, без журби.
А жив самітно, цінував свободу.
"Любасок мав чимало..." - хихотів,
Із Казахстану все чекав листівки.
Сухенький жук - між глеків та котів -
Козу доїв. Аж дзвенькотіла цівка.

І все ж зманив у двір одну із краль.
Її онука потовкла томати.
З рік малювали пір"ям пастораль...
"Йшов залюбки у храм..." - шепоче мати.
Чого ж лишила друга край ріки,
Де лементіли гуси і малеча?
Чи запах цигарок був зарізкий,
Чи снились юнь, Валерій гостроплечий...

У діда був колодязь... глузд... сарай.
Болиголов ряснів аж під горіхом.
Ряди тушонки, мальви, груші.
Рай!
Там Осінь аж заходилася сміхом.

Траву хапали оковирні зуби...
Які ж дивочні між старими шлюби!

Поплив той дід Мирською - без весла.
Навчиться ще якогось ремесла.

2015


https://www.facebook.com/photo.php?fbid=927457497315422&set=a.136243329770180.23899.100001535411743&type=1&theater