Я  єсть тогобіч, на ж тобі ця  сила!!!
Душа парадоксальна, як була.
Яка одвік мене, яка   весь світ  косила! —
А сила духу мого розцвіла.
 
Як  обома не взяти  — свого права?
І ще б оце  — Донбас на шмаття рвуть.
Я проясняюсь,  сонцем роз'ясняюсь,
дерзаюсь і Вітчизну бороню.
 
Росіє! Аби ти себе пожерла,
як убиваєш моїх дочок і синів.
І, як Титан,  стоїть моя Говерла...
О, як москалів дух осатанів!
 
Росіє спохопись! — Злістю себе з'їдаєш!!! —
Та, подавившись, западаєш в тьму...
Із власної я сили  утверждаюсь,
бо я реальний, вільний, я  живу.
 
Я єсть  негода, кого міць і сила
ніким звойована ще не була.
Яка халепа ще! Яка чума безсила! —
А сила духу мого розцвіла.
 
Діти мої, відважні українці,
нам віки вічні землю прославлять,—
Від ворогів нам боронить Вітчизну!  
А цур врагам - у  пеклі  вигорать!
 
На моїх нивах чорная земля,
На білоруських —  змащена глея! —
Відважні месники  вбивайте всіх злодюг,
вбивайте без жалю усіх падлюк!
 
Нехай ще в ранах  наш Донбас,
і на сторожі  весь кордон  яріє.
Як маєстат шляхів, я утверждаюсь,
бо я реальний, вільний, я  живу.
 
Із горя — вийде вільна Україна,
Ще з неї світ весь буде подивлять,
Моя земля -   майстрів вічна  раїна! —
Ну як же  нам за волю не вмирать?
 
І я осіюсь хлібом, розгорнуся,
своїх орлів окликаю, озву...
Я звершуюсь завжди,  утвержуся,
так, я реальний, вільний, я  живу.
 
Ще буде:  Божої і чистої блакиті,
Любов і  віру,  і надію  збережу.
Заблискотять  оселі перекриті.
Заводи на Донбасі загудуть...
 
І я багатим духом розживуся,
пущу над сонцем хмарку від очей...
Я  вічним   кличем долі озовуся,
так, я реальний, вільний Прометей.
 
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка халепа чи яка чума мене косила! —
а моя сила знову розцвіла.
 
Рашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджую живих, вік утверждаюсь,
так, я реальний, вільний, я  живу.