Обертається сад у війні.
Нетерпляче крячуть підстрілені.
Крутять небом моїм горобці.
І криваві сорочки на вишнях.

Енергійні і пухлі всі грішні.
Червінці тріпають на вишні.
Пролітають гарячі дощі.
Перехоплені рижі  джмелі.

Віють кулі в очах  міріадами.
Не змовка кулемет на Десні.
Затремтіли  фасади принадами  
і горять в перехреснім вогні.

Боже-Господи! Змилуй ці оси!
Божа Мати - спокутай   невістками!
Вивертаються стримані коси.
Без хусток розбігаються звістками.

У розбомблених  ямах одразу
засипають бурят-харцизяк.  
Милість добра! Як цю заразу
швидко змінює  вквітчаний сад?

Озиваються аси у настроях
на булатні слова. Мертві танки.
До нестями горлають  ці яструби.
У шовковиці ломані шрами.

Я на ґанку впізнав твою міміку,
Знов розносять засаду ці фізики.
Верещать в сердоліках республіку.
В курнику м'ясника шкварять музику.

А за танками все,- геть до  пекла! -
Не жалійте пупа, полковнику.
Не жалійте куль, мій свекра!
В єрихонську трубу! –   Дайте вогнику!

Кушпелять   над тополями  жайвори.
за жар-птицями - шквали вогню.
Лише чорні  крякають  гайвори
в незагрібаним листям  саду.

І це ось -  посивілі гомерники
піднялись на  пісні бойові.
І беруть за живе вічні смертники
на півслові - посеред війни.