Я іще не нажився
На цьому на білому світі,
Я напитись не встиг
Шуму сосен, беріз і ялин,
І мене звідусіль
Кличуть трави, і віти, і квіти
І з полів, і лісів, і долин.

Я ще землю свою
Не пройшов всю від краю до краю, –
Мене Бескид чека
І Дніпра, і Десни береги…
Україно моя!
До твоїх я грудей припадаю,
Щоб у тебе дістать
Ще хоч трохи і сили, й снаги…

На цім світі давно
Мені більше нічого не треба –
Тільки б бачить тебе
І любити тебе досхочу,
Й на просторах твоїх,
Під твоїм рідним зоряним небом
Тиху ласку твою,
Як незбагнене щастя, відчуть…

Я не вірю, щоб хтось
Ще ніжніше тебе міг кохати,
І ніжніше, ніж я,
Міг у серці тебе берегти!..
Та коли я помру,
Ти не плач наді мною, як мати,
А калиною лиш
На могилі моїй розцвіти…