Страждаю від бурі, як човен той п'яний,
Нічого не прагну, крім любої тиші.
І хто зрозуміє мій смуток незнаний
І люту гризоту мою заколише?

І хто мою душу любов'ю напоїть,
Аби не ридала, спочила від муки,
І хто моє серце палке заспокоїть,
На нього поклавши турботливі руки?

Мандрую по щастя. По тишу. До кого?
Куди? Я - сліпий. Я тікаю від себе.
Я знаю, куди приведе ся дорога,
Бо кожна дорога приводить до Тебе.

*

Zmęczony burz szaleństwem, jak statek pijany,
Już niczego nie pragnę, jeno wielkiej ciszy
I kogoś, kto zrozumie mój żal nienazwany,
Kogoś, kto mą bezsłowną tęsknotę usłyszy;

Kogoś, kto jasną duszą życie mi przepoi,
Iżbym w spokoju bożym wypoczął po męce,
Kogoś, kto rozszalałe serce uspokoi,
Kładąc na moje oczy miłosierne ręce.

Idę po szczęście swoje. Po ciszę. Do kogo?
Którędy? Ach, jak ślepiec! Zwyczajnie - przed siebie.
I wiem, że zawsze trafię, którą pójdę drogą,
Bo wszystkie moje drogi prowadzą do Ciebie.