Надін працює перукарем у божевільні.
- Там люди - цілком нормальні, стрижки - довільні.
Так щиро дякують... жують... малюють снива.
Вони не подадуть пліток тарань червиву.
Сміються так дитинно, залюбки, ганяють мошку...
Я поміж них сімнадцять зим, гадалось - трошки.
Чого ж на пошту повертатися - в дурдом, на глузи?
У тих людей потік злоби, відкриті шлюзи.
Звикаєш, придивляєшся, видіння ловиш.
Роман пишу вночі - про ножиці любові...
Був залицяльник, та поїхав, десь у Анталії.
А я все жду когось надійного, пантрую талію.
Стрижу до полудня, накручую сюжет, волосся...
Хотіла я піти звідсіль - у цирк, та не вдалося.