Бабине літо -
           в косі павутиння,
у зморшках, від меду,
  злипаються пасма рілля,
та, під хребри, комашить
     всі часточки зілля;

у пахвах - волошень полинкова
               жовкне з блакиття надії;

в змаганні, в злиганні,
                   триває борня
                за росплющені сонячні вії;
то й, нумо-бо кублитись разом,
                                    в гістяк,
                    по кров-ляк-деруни,
                    в осоружій пишноті
                       рижійної, сливе, олії;

як треба, то -
вмиємось чисто річковою цвіллю,
               хай опіки вітру
                     видубують пику, щоб,
                     наче ще млодий -
                     мов бубон кизилу пашіла
                                     подвійно;

                           осьодже,
                    ошаті в серпанок,
                    знітилися спаси
                                   безотчі,
                                   чи літні,
                                       солові,
                    соковії брилля:
                    до бабина яру,
                    між двох охолод,
завертає довкільне поділля;

сим вдіються, згрубою,
      вже заважкі залюбки -
             дошкуляча дозвільня;

надліткова баба така, бо:
                  вже й діду вдала,
                         й худобі дала,
                  городину спекла,
горобину, на втім, підігріла...

та пригощу залишила:
                 їжте, хоч лусьніть,
                 аби лиш не визбрало
                 свійських їдців
   ненажерливе війно...