... Гірко риплять-скриплять двері старої мазанки .
Стара мати,  скімлить мати.  Що ж ви накоїли мені?

Вічна краса землі моїх дітей пішла із Божих рук!
Мої сини пішли врукопаш на світанку.
В них стріляли лайливі донбаси!
Запалені сагою мої сини  схвилювали  все місто!
Голоси приглушили слух -  у вирії на дорогах Донбасу!
Веремія  густих левад   журавлями лелече!
Вічна слава України! Вічним Героям Слава!

... Ніжно  риплять-скриплять двері старої мазанки.
Стара мати,  скімлить мати.  Що ж ви накоїли мені?

Жива-кривава сопілка плаче і болить  хвороба.
Над моїми мертвими дітьми ледь животіє сонце!
Стара плаче:  ваша земелька,  була ваша ця,  земелька,
а скрушна   сволота убила вас,  хазяїв на землі.
Я ж  випроводжала вас і бажала  вам дітоньки:
здоров’я, мудрості,  багатства, а ви не слухали мене…
Каламутний весь Донбас від лиха чужого!
Проклинає і плаче: ці баламути на світлинах,
а щоб вам паралізували руки і ноги! Дітей моїх, більше немає!

От лихо зустрічати мертвих синів на порозі!
А чого ви, діти, мої полягли у лугах жмикрутів?
А чого скособочені діти пакують вас діти мої у труну.
Рано-вранці вони ще  тихо жили собі,
А тепер  плаче за вами по закутках скрута важка.

Матінко, простіть, ваші діти вдосвіта врятували  людей.
Ваші сини, це герої, вони   знешкодили усіх снайперів із Росії,
Ми три дні  партизанили  у хащах і натрапили на ворожу засідку.
Діти, для чого вам  ця війна, яка вам слава  від неї?
Яка  моїм мертвим  дітям тепер воля?  
Хай  воля їх тепер петляє, як блискавка в хмарах!
Хай розпалює  з неба усі світила моєї землі!
Жаркі дощі  полили на   дітей, омили кров’ю  рідну землю.

Я від грому цієї війни вже оглухла, щоб чути їх славу.
Скільки можна вивертатиі хати  ворогам!
Скільки можуть  кричати  матері  України!
А чи жоден  з тих  гаспидів  ще не здригнеться!?
Знаю: у одного сонця не порожні очі,
якщо  бризкають кров’ю наших дітей!
Знаю: пісні важких курганів відчинять  їм душі!
Але мені від живих сліз –   дне кубло з Донбасу!
У сльозах матерів Слава синів  живе вічно!
Яка це любов, коли мати самотня!
Вічна слава героям! Навіки слава!  
Скрушні гімни линуть за мертвими дітьми.
Прощальні гімни слухають журавлі за гаєм-раєм.  
Пливуть  сльози  в очах  і слова  глитають за  подих...
Живі тамують дух крізь силу.

Герої  війни у себе самих  плачуть над Україною.
Живі ще спраглі до звитяг, проте у ранах.  
Україно, вставай! Мати плаче за тих, хто загинув!
Плекай, Україно,   виснажену силу народу!
Вічна слава  полеглим бійцям! ...
Згадаймо всіх поіменно!

Згадаймо їхній  вогонь в очах ...
Це потрібно – усім, що ще живі!
Це треба – нам, і ще ненародженим тут!
Згадаймо гордо  по честі загиблих  за рідну землю ...
Є вічне право:  не забувати  Вітчизни!
Є рідне право: сміти жити  отут!
Без Вічної Слави настане смерть України!
Жива земля не обіцяла нам однієї  любові.
Живий Дніпро не обіцяв нам одного раю у Батьківщині.

А хіба у смерті Україна не народжувала вас, дітоньки.
Батьківщина навколо нас конає! Хіба хоче вона нашої смерті!?
Вітчизна одна –   полум’я сонця одне і одне небо у неї.  -
Прошу,  пам'ятайте синів Батьківщини. - Тихо сказала мати.

Людоньки, вставайте на допомогу полеглим ... Піднімайтеся.
Батьківщина живе тільки у Славі своїх героїв.
Ніхто  не випрошує  славу у когось. Батьківщина в очах  отримує славу.
Так,  вибір  дороги у кожного свій. Вибір зробили мої сини.
Вони мене питали: Я - це що Батьківщина без мене?
Найуразливіше  і найдорожче у них - Батьківщина зі мною.
Горе  було б з дітьми моїми - як було горе їх Батьківщини.

Правда синів моїх  - це наша правда , гордість і честь.
Батьківщина з ними назавжди. Слава їхня - це ваша слава.
Батьківщина, що має і Схід і Захід, - має свій центр.
Батьківщина, що чує  повсюди на Півдні і  на Півночі журавлів.  
Іди назустріч розкатам ревучого грому загарбників!
Я готова іти в бій за тебе. Я піднімаюся світло  над тобою.
На моїх прапорах накреслено слово: Перемога! Перемога!
В ім'я Вітчизни – перемога живих дітей!
В іменах полеглих в боях живуть – перемоги !
В ім'я прийдешніх дітей - перемоги  Вітчизни!
І не було і не буде гордості вище за ці звитяги!
І не було і не буде вище честі за доблесті  захисту її!
У моїх синів було  бажання  жити –
це була мужність  боротися за свою Вітчизну!
Назустріч агресорам  вирушаймо на  бій за рідну землю!
На своєму прапорі мої діти писали власноруч слово:
Перемога! Перемога! Перемога!