На спільні наші пам’ять забитим і співчуття їх близьким...   Та НА МІЦЬ живим!!!   ''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''   З огляду на історичні, надто сучасні, реалії (але сліпому чи неохочому такі не знайомі),    вберігши щиру приязнь до росіян (поза ними, їх народів-націй; але то не наші справи), —   змушений славетний рядок «Повій, вітре, на Вкраїну...» коментувати: АБИ НЕ З РОСІЇ!..    ''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''''                            Рада — Зрада,                          Влада — Гада;                          хамСТВО — ПАНство...                            тушки та тітушки,                          служки-есбеушки;                          беркутня-убивці...                            всі ж ПравоХоронці:                          й всі на тій сторонці;                          гицелі, та здирці...                         ...люди не вборонять —                          Неньку дохоронять;                          віє Вій*...  БУРЕВІЙ!!!       *) «Вій — це могутній витвір народної уяви. Так звуть українці старшого над гномами, що в нього повіки на очах спускаються аж до землі. Оця вся повість і є народний переказ. Мені не хотілося змінювати його, тому розповідаю майже так само просто, як і сам чув.»  Микола Гоголь   «Вій — персонаж української демонології, який найчастіше постає в образі старезного діда з густими й довгими бровами та віями, через які нічого не бачить. Його погляд може бути смертельним для живих істот. Він має згубну, руйнівну силу, яка здатна провалити будинок під землю, а на його місці утворити водоймище. Однак від цієї магічної сили рятує те, що Вій навколо себе нічого не бачить через свої надзвичайно густі та довгі брови й вії. В етнографії висловлюється припущення про те, що саме з цим образом пов'язані повір'я «про недобрі очі та зурочення, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується» Українська минувшина, стор. 220
  |