( фантасмагорія на тему вічного )
І мене теж не прийняли на роботу посудомийкою . Мені б повіситися, але
де знайдеш в ізраїльській орендованій квартирі гачок або ще щось, щоб
витримало б мою вагу - сто кіло з пузом. Тоді я зробив ще смішніше -
зірвався з гальм. Як і всі сімплменські люди, я закушую горілку хмарами, а це
дуже небезпечно для здоров'я оточуючих мене людей. Наступного ранку,
як тільки мене випустили з поліції, довелося йти пішки до своєї сімейної
лікарки. Зважаючи на повну відсутність грошей - в ізраїльську автобусну
рулетку я давно вже не граю, а з лікаркою у мене залізний домовленість -
якщо зірвався, тут же до неї, та й потім… Що ж, я даремно, чи що, три
лікарняні каси поміняв, поки не знайшов її. Уявляєте, вона до цих пір
одержима однією, єдиною ідеєю - фікс - вилікувати всіх і назавжди.
Відсидівши величезну чергу, я все-таки постав перед нею у всій своїй красі.
Лікар, як зазвичай, виміряла мені тиск, а потім, розпитавши про те, про все
запитала.
- Ви все ще пишете вірші?
Ми помовчали.
- Прочитайте що-небудь, якщо можна. Що-небудь таке, для анамнезу.
Я прочитав . Ось це .
АВТОПОРТРЕТ
Раз п'ятдесят повішений й розп'ятий,
заколотий, розстріляний, як цар,
лежу в труні –
рукою нелюді
загримований під труп…
А зуб болить, і вже немає сечі
виття стерпіти головної героїні…
Та, на знов, ладненько все -
робота є, працюй…
Ось, дочекався , слава волі.
- ДУБЛЬ П'ЯТЬ! МОТОР!
Через хвилину – вибух…
Це ж, каяття, так ждати.
За цім,
обід …з піснями,
потім
що там потім -
тортури ...
На багаття?!
…Та знов зірвалося.
- Як ти нам всім набридла! -
То верещить, як інститутка, режисер ...
Ну, що не поділили ці, в тванюці,
і знову завелись - не знаючи чому?
А як чарівно було все у них по скруті -
він дав їй роль ...
Вона дала йому ...
- ВСІМ, БЕРЕЖИТЬСЯ!
І труну трясе від вибуху.
І що тепер…
Най неймовірна тиша ...
Зойк чайок…
В скелях хвиля б'є
Мені б, хоча би хтось,
підніс ковточок пива…
А вітерець хмариночку несе…
…Ну, от і все,
всі заволали разом.
- ЗНЯТО!
Ні, ні, не пива – сигарету…
Кофейку!
І чудо, чудо!
біля дна морського,
на заході, причаїлось мені,
відкрити очі і -
воскреснув -
сісти у труні…
Ніхто і не помітив…
Веселяться…
Не розуміють, чортугани,
що часом,
я теж, якщо почесно розібратися,
епізодичний…
Але, все ж таки,
ГЕРОЙ
- Так! - Сказала цілителька.
- Важкий випадок… Ну, нічого, нічого… Будемо лікувати! І тут же,
прояснівши весняним ранком.
- Вам потрібно до фахівця!
І…
Направила мене до патологоанатома . Після того, як ця свята жінка
врятувала життя моєму єдиному онукові - я ніколи не ставив їй зайвих
запитань і поперся на околицю, якраз в те місце, де в Ізраїлі розчавлюють
трупи.
Я йшов туди і думав - як ж наше ізраїльське життя все-таки відрізняється від
покинутого, російського. У Росії як - стало нудно в голові, витягаєш з стола
револьвер і крутиш собі, задумавшись про щось, барабан скільки хочеш.
Можеш навіть приставити його до своєї власної скроні заради
різноманітності… А якщо ти до того ж, відморізок зафуфирений - натискаєш
на курок!
А у нас! Ти повинен їхати на роботу! На такому ж ось автобусі, під номером
сім. А вчора такий же ось - підірвали. Ти стрибаєш в його нутро, нібито з
літака, але без парашута, платиш за це задоволення свої кровні і їдеш… Їдеш!
А потім приземляєшся з нього… Живий! І радий, як останній ідіот.
Ні, краще пішодрала, як я зараз. Раз, два - раз два.
Патологоанатомом виявився глибокий ватік (старожил ізраїльський) -
судячи з того , як він заговорив зі мною на пристойному російському
діалекті, з івритом навпіл. Він обійняв мене за плечі і поволік , як Харон в
надра свого закладу, розповідаючи на ходу, що Дорочка вже віддзвонила і
що мене треба рятувати, візит до міштари (у поліцію) - це не фунт ізюму,
але все буде ігйе беседер(залишишся у живих) І хоча мій медичний ангел
попередила мене, що розтину не буде, на душі стало тоскно, а в животі
томно. Та Аркадій, так він мені представився, завів мене в якийсь закуток,
посадив у крісло, включив спокійненьку музичку, заварив щось трав'яне
замість чергової дози ізраїльської кави і закадив все навколо індійськими
паличками.
- Це, щоб вонізм наш відбити. - Пояснив він мені.
А потім з голосінням і ревно заговорив раптом про особливості поетики
раннього Інокентія Анненського. При цьому, він, то кружляв навколо мене,
як би виконуючи бойовий танок дозрілого орангутанга, то дуже боляче
натискав якісь точки на руках і на обличчі. І я полетів, полетів…
Як з того автобуса.
І тут, як з-за рогу мішком, біля мене опинився труп. Я відразу впізнав її, це
була моя Муза, закутана в дурхатинкове лікарняне простирадло, яке вона
тут же скинула на підлогу. В неоновім освітленні загробного відділення, її
фіолетове обличчя показалось зовсім вже синюшним. І потім, цей розріз
через весь живіт до грудей, зашитий суворими нитками. Вона нахилилася
до мене і прошепелявила на вухо.
- Ну , що парнішшаа… На брудершафт!
У мене все попливло перед очима, і я почув свій власний клекіт, але
звідкись здалеку…
Свідомість до мене повернулося разом із запахом нашатирю.
- Хамудік мій, (голубчику) це пити, швиденько, швиденько! - Підсовував мені
чашку з настоєм Петрович, і поки я судорожно сьорбав його пійло,
обережно так поцікавився - як все було.
Я розповів.
Аркадій Петрович явно повеселішав і урочисто заявив, що я бари(здоров),
тобто врятований. А дама - це так, побічний ефект, але дуже, дуже
корисний.
- І з цього приводу - співав він мені, потрібно зробити лехаім!
Тут же з'явилися дві російські чарчини і коньячок , ми цоркнулися, я підніс
чарку до рота і …реально відчув біля вуха, як видих.
- На брудершааафт!
Чарка полетіла на підлогу.
- Нічого, мазаль тов, мазаль тов! ( На щастя, на щастя) - танцював навколо
мене мій рятувальник. І тут я зрозумів , що в Ізраїлі Кашпіровські навіщось
працюють патологоанатомами.
Ким же тоді в нашій великій країні працюють справжні патологоанатоми -
подумав я, але запитав про інше.
- А якщо все-таки вип'ю?
- Тоді нешіка (поцілунок), гірко, і в ліжечко. Любов, чи знаєте, до труни…
Жартую, жартую.
І ось, мене вже виводять на свіже повітря, обіймають в останній раз і
просять передати ніжний даш ( привіт ) дорогій Дороті.
Відтоді все пішло, як по маслу. Мене не прийняли ще в 326-ти місцях на
роботу, а мені хоч би хни. Я тепер абсолютний абстинент, навіть палити
кинув.
Але, це що ! Навіть повіситися не виникає ніякого бажання, тому що я
зовсім виразно знаю - вона чекає мене там, зашита суворими нитками і
зовсім розкладена під згубним впливом Близького Сходу гаряче і навіки
улюбленка моя,
Муза - алкоголічка.
- Чи не дочекаєшся, шепочу я їй щовечора, засинаючи. І сплю, як немовля.
І навіть …не хроплю!
|
