А від голосу є залежність...

Як не дивно,
А ніяк вона не лікується.
Це загадка.
Епідемія…
Може, кара?
Так до ранків з чужою жінкою
Не звикають.
Звичайна кава
Випиває із мене спокій,
Бо без тебе.

Я вбивати навчився простір
Дном долоні,
Бо в полоні не треба волі –
Й кулі досить.

Але голос твій бути мусить
Біля мене,
Подих ніжності маю чути!

Вічна земле,
Я чернець, я голодний схимник
На Афоні…
Я шукаю твій номер долі
В телефоні.

Я сліпий поводир бажання
У печерах,
Я  відкрити сьогодні хочу
Плоті двері.

Хтось могутній тепер у хмарах
Вирив ями
І на землю упало світло –
Жовтий м’ячик.
Пострибало проміння полем
Крізь пилюку…

Як снопи з висоти Едему,
Гулко в груди
Б’є надривно велике серце.

Квіти в’януть…

Дозу голосу і любові
Я дістану.

Виб’ю двері, зламаю вікна
І за ребра
Я повішу над головою
Вірші в тебе.

Буду пити твій голос-трунок
Крізь цілунки.
Будуть зорі і ніч до ранку
Рвати струни.

19.11.13