Надлишок інтелекту у моєму вірші захищає право на волю.
Ну, принаймні, цей вірш відчужений  у мене на благо
групи феноменів, здатних в одній рідній мові порозумітись.

Влада над примусом читати різномовні вірші примножує інтереси.
Це породжує інтелектуалів-поетів-жерців, які привласнюють
озвучені слова у  віршах  згідно суспільного договору про мови.

Свобода усіх віршів витрачається на суспільне благо життя.
А сума вироблених  віршем  свідомостей – це прибуток мови.
Так заміщується насильство над душею з позицій захисту поетів.

Десята частка словообігу у віршах йде на користь неминучого
виокремлення  у сфері  втіх,  підвладної  тиранам  зі статусом
слововідтворень,  тілесного досвіду влади над правами поета.

Споживання суспільних благ у вигляді віршів змінює цінності.
А прагнення віршів до великих речей покращує душу в умовах занепаду.
Винагорода поету – це насильство народу над  його цікавими  віршами.

Обігу віршів  у владі передує перевага грошей над  елітарною кастою.
Вірш діє як уповноважений на володіння  вільними  думками.
Популярний поет самовідчужує те, що примножене  не тільки ним.