Балаканина  про рай у Вінниці

Усі дійові нахлібники шукають любові у Вінниці.
Хвалять незабутню зустріч з лихом та лихварями.
Більше ніхто не нищить душу розіп’ятим соколом.
Вітають аристократів, провайдерів, книжників,  
причетних до кола близьких по духу.
Усі п’ють мирову на синедріоні зі своїм Криштом.
усі розчиняють вікна,  світло вічності сяє!
А раптом навернулися факти з роликами білочолого дня.
Родичі Кришти шукали прості олівці – ставали підписи.
Ті, що твердо дивилися у світ, як почули
тридцять третю грозу Кришти,  то урились у маєтку.
А згодом, отримавши шерехату звістку про війну мізків,
усі розумні позакопували свої портфоліо
під столітніми грушами.  І вже не створювали папки
гучних промов Кришти  про райські потреби.
Аж ось перемкнулося. Все довкола почервоніло.
Навернувся зі хворобливою уявою приємний на всіх час.
І міщани із юрби більше не ляпали пурпурову фарбу на себе,
не шукали дурниць у золочених зубах  високого сокола,
не вирощували зі старих мух нових слонів для ужитку.
Отака самопокора і прощення взаємних гріхів відкрила рай.
Усі одним миром мазані у вінницькому Едемі.
Деякі бздури тепер радіють кар’єрним успіхам,
відчуваючи владу і простір  палаців після насильства.
Насиджених місць у палацах вистачало на цілий бюджет.
Що їм у раю, в епіцентрі  правд, де грає кум і сват глухих.
А на зоні взаємозамінних  та криво розтлумачених пішаків
б’ються не на полі бою,  а у шаховому пеналі  ноутбуків.
Уже благословенного Кришту, що пішов у вирій, не згадують.
Хіба поет нагадає козі смерть за царя Митрохи.
Чудо-час ніяковів  з простими смертними у цегляних коробках.
Навколо пахло смаленими щурами. Прикра тривога ховалася
на фейсбуці. Налякалися мовчанкою нові ноутики,
планшети з  дибілками, що сканували думки в радіусі км.
Час доливав у чарки радості і лише на добро  
мазав п’яти смальцем смердам, що бігали за білими духами,
які у смертельних схватках шукали свій закордон.
За що це присутні на нараді у смаленого чорта
отримули нагоняй від  шефа? За розпущеного Кришту.
Три високих позбулися доходів, два позбулися посад
за скривджену в думках  дружину Кришти, Гершу.
А ще від розіп’ятого колись тіла Кришти висмикали пір’я.
Оце чорти. Пацифісти видерли високому язика у буцегарні.
Гарно одягнули і поставили на чолі, нарекли Ян Безязикий.
На аукціоні за його великий язик взяли кругленьку суму.
А люд, що душився сміхом та теревенями
з кольорового тривимірного ящику,
не звертав уваги на цю балаканину.
У всіх мізки йшли нарасшарагу від ошуканства Герші.
Кажуть люди, що зараз не до сміху.
Стара Герша освоїлася сидіти у  лікарні.
Там з неї смокчуть кров, і вона ходить не тільки в дурнях,
а й в халепі з передертими реп’яхами у анти-душі.
Але не краще сидіти у однокамерній келії багатої Лаври.
Як не дивно, але теперішнє повністю химерне,
як сон рябої кобили, його спричинило старе минуле,  
за яке чіплялися тільки сміливі солом’яні  бички.
Заговорили про істинні звитяги світлого сокола.
На його щире і вірне собаче лице лягло майбутнє.
Уже цілком розвели в епіцентрі пожежні дороги
між панськими палацами та загонами беркутів.
Нагорить же їм від докорів совісті перед Криштою.
А то ідіть собі лівими і правими можновладцями,
жертвуйте своїми кишками і соплями на олтар Вірочки,
і не суньте свого носа у євро-город  справжньої Химки.
Слухачі балаканини на диво захоплювалися
блискучою наголошеністю  мрій і надій часу
та чудовою красномовністю виродків світлого сокола.
Йшла жива війна у країні між владою і тим, хто під нею.
Тому і розносила сорока на хвості те, що обростало жахом.
Скоро стара Герша сотворила своє місце під сонцем.
Так, це ти тут, заслонила нашого засохлого фраєра?
Ти що тут спалахуєш над епохою?  Роби свій вибір і геть!
Спасу від вас немає. Одні вумні і одні конфлікти.
Ти, ж отримав  мало не півсвіту?  Так, я чорній дірі!
А чий зараз у тебе лакомий шматок вільного базару?
Так це ж мій храм Кришти  у весняний дощ з блискавками!
Спасибі вашій тьоті! Мені не треба ваша зів’яла Вірочка.
Один піп бридко гнівається,  бо сперло дух мільярдами.
А які це золоті мільярди світу не бачать за злиднями душі.
Придивіться, яка спасівчана муха прилетіла на Різдво!
Раптом муха тліє паперовими грошима перед Гершею.
Чекаю лихої години. Зараз тільки  електронні дукати живі.
Народ закричав у храмі  і побіг гуркотом. Ледь вибіг
до  метро, маршруток, іномарок та дешевих авт…
У тебе руки напоготові, треба знайти співвітчизників?
А навіщо? Добро з кредиток нащадків брати безпечніше.
Подивись, скільки ще добра у відкритому бюджеті!!!
Грабуй собі на щастя! Рай на всю грішну душу.
Ти зовсім глузуєш з мене.  Я щасливий і без грошей.
І куди ці гроші? Буду я перед тобою ще класти руку на серце!
Ну, отримав  облизня!  Так і живи щасливим дурнем.
Мені байдуже, що ти будеш робити з грошима.
Я більше не буду здавати кредитні картки нащадків.
Фу-ти, який! А либа яка на новенькі он-лайнові гроші!
Хто це про тебе подбав? Це наші мафіозі, вуркологи.
Це ж вони вихваляють велич  онляйнового ярмарку.
На мій електронний вівтар ніхто не проникне.
Я його змайстрував на власних магічних кодах
і поставив захист від дурнів та прихильників.
От тепер  розквітнуть  танталові муки  Герші,
теперішньої  бздури нашого шефа прокуратури.
Колись Кришта опускав перед усіма завісу небес,
і була райська мить на один час, так і той,  
перевершив усі сподіванки на вічне пекло.
Ти, якщо хотів би жити, то зрадив би собі і живи би в раю.
Ай, голова у наших опришків!  Їм тільки хрестити волів.
Нові гроші пречистих не травлять  мізків совістю.
Зараз люди знають все, де міцніші лоби від криці,
де прокидаються змучені герої молодого горя!
Ото, знають, що тримають щедрий час на переполохах!
Кришта  більше не вернеться до нашого раю.
Я поки безтурботний сидів на чародійному телефоні,
біс спокусив сестру одного типа, а диваки його убили.
А, ти той, хто після звірства,  тихенько потер руки.
спустошив цілі павутиння, оберемками викрав час
на задуплених рахунках греків, кіпріотів.
Скільки було духу зняв собі часу у стародавніх предків.
А тепер давай швидше від звичайного! Все зник.  Немає.  
Остались лише сигнали тривоги в банківських нулях.
І засміялися базові масиви смайликами з ріжками.  
А цей тип став шинкарем на весь людський світ.
і що вечора справляв посиденьки у райській Вінниці.
Це ж так убого живеш тут, ти ж могутній,
а попелієш від сорому і страму перед усім раєм.
Хоча вибач, ні! У тебе  блискуча майстерність
заманювати у павутиння  усе значне на війни.
Аби не спалося ніколи контуженим на голову,
Він обрав кучкову стратегію накопичення грошей.
Інша справа, коли молоді вилупки із старого пекла,
без наглядної агітації відкрили зоряну любов контужених
до падаючого у прірву реалізованого на Місяці народу.
Сидить тепер наш шинкар у бархаті без прісної води,
на сухому пайку торгує у скупченнях зоряного Гугла.
Як ся маєш, віртуале? Маю веселий успіх з грантами!
Ху-у, нечисть на бенкеті! Що то, за-а, знічені каліки,
божевільні якісь послання з Марсу. Це майстри своєї справи.
У якомусь правдиво знятому творі  розкрилась сила
цих майстрів за один день тривог.  І всі потім здохли.
Яка там дорога в щасливий час фейсбуку?  Через вікі!
Струхнися, душо, від макітри знань до живих печінок.
Перехрестися, ти сидиш на шиї двох пройдисвітів!!!
Отямся! Не гальмуй! Це Корея! Та хіба вони з розумом?
Збий їх коцюбою, Божа сило! Ставай на котурни!
Сипони їм дутого жару за халяву.  Аж сльози скипілися.
Хай свистять на ядерних п’єдесталах, у нас свій рай!
У мережі галасують, щастя лежить у них під ногами.
Народ! Вставай на прю всією мережею!!!  Яким духом тхне?
Блудні сини - на коліна під найдешевий прапор.  
Хай волосся грає вгору! Чи ти чернь?  - Черви геть у бік!
Чи ви стадо баранів у стійлі? Усі відійшли вліво!
На диби богатирі! Ставайте прямо на ноги! Ось ваш рай!
Перетягайте руки у колі. Піднімайте очі. Благо ваше!
Обертайте підвісну стелю білих хмар на сонце  Маямі.
Зустрічайте осяяного із землі Фіджі! Голопуцьки!
Маячить у вічі сяйво безодні. Про пекло забудьте!
Ступні прикипають на сажений зріст. Як високо літає.
Аршин з десяти рук на плечі. Хороводь на майдані!  
Сходить з очей благовісний вогонь на бій биків!
Піднявся стрічкою сукроватий джміль у сфері.
Деяку хвилину серце тягне останні жили з бажань.
Аорта наповнюється чорною кров’ю.  І лопає жовч.
З чистою радістю сміється  син.  Добрі зуби маєш.
Зволожує корені богатирів сонячний дощ. Веселка.
Тримайтеся хлопці, я з вами! Не вештайся майданом.
Гора с плечей сходить! Ось він цар!  Кришта!!!
Побачив, а тепер розраховуйся зі мною своїми бажаннями.
Дівочі очі розжарюються, тотальні поцілунки найкращих.
Гіркими сльозами сходять надії на тіні забутого пекла.  
Дихайте на повні груди. Ви найбагатші люди землі!
Повні звукової гармонії магістралі погубили кредитки.
Одна дівка скаламутила дуже просту душу побрехеньками.
але навряд наш час замилувався в її бадьорий язик.
Виринули опущені на дно скажені болільники Вірочки.  
Розвернули на майдані русло радості над переможцем.
Згустилися барви сонця перед тими, хто торкався диявола.
Потім стало тихо. Треба було усвідомити Лохотрон!
Згодом сіпалася гальмами і  шабашили дорогою тачкою.
Тпру, сказилися під ранок собаки. Яка брехня! Які гроші!  
Чекайте, царівно, у дворі! У нас тут є головний спокусник!
Стій, Степане! Ти куди?  Тікай. Спустять жир ці волоцюги.
Фігу!Не майся! Стій. Батечку мій!  Сини!!!
Бодай би скисли ці щорси!  Я ваші гроші не брав!
Оближи свого макогона, якщо макітра не варить.
Найважливіше те, що похолола душа гоноровитої бестії,
їй явно з усіх сил відбили набундючені бельбахи.
Беркутівці повиламували назад закручені руки.
Хто ти така, що тут гарно танцюєш? Жива душа смерті!
Не чую! Голосніше. Де паспорт? А ти файна!
Полонила вродою. Смерть міряла кроками автозак.
На дослідчих експериментах  з непричетними
Смерть душі брали на мушку. А вона хизувалася вродою.
Тривожні світанки бентежили дур у голові,
Атрофовані парадні органи і мундири викидали
крокодилові сльози у  дорогі смітники, а смерть душі раділа.
Як тільки можна брали за жабри мене? Вони подуріли!
Отак і ділили навпіл криваві бенкети з ув’язненими.
А як прощатися зі смертю душі на єдиному диханні,
якщо  вилами  по воді писані їхні мертві букви
кари вавілонської. О бодай вас!  Я вічна. Я невмируща!
Сідай і забивай гвіздки у своє тім’я. Іде страшний суд.
Час вимагає жертв. Невтомні животи повикидали  із раю
Тих, хто   свідчив про мульки та гурульки на здатних
носити зброю і убивати нездатних на мульки та бурульки.
Бачу, посміялися ідоли в бісову пельку.  А з якої речі?
Тут тільки достроково випущені, вони є присяжними.
А де ж ті, що  пройняті щирою любов’ю до лютих?
Це суд пильних очей... Геть, іди геть, щоб і духу твого не було.
На високій горі взяли курс безкоштовні позики!
Люди відмовляються їх брати на блаженство.
Але закрутилася страшна веремія з відсотками.
І всі оговталися, прийшли до тями, кругом стали злидні.
Настав рай після іскусу. Вигідно задовольнили
велику силу незрадливих приятелів.  Тільки незрадливі
будують нові маєтки. Склали з панотцем свідоцтва  
вінчання мертвого із живою і піднесли у раду
на жовтому блюдці з синьою смужечкою.
Чутно було, як муха літає, отак тремтів гімн.
Зібрали елітарні вершки і благали нового Кришту
наглядати лоб в лоб над червоними базарами
та закритими від народу цехами з мотлохом.
Ледь збагнули першу осінь,  коли золоте весілля бджіл
завертіло грошима під гудіння новенького лексуса.
Тепер можна не тільки лягати у золотий гроб,
а й пишатися вигідними надбудовами
над загробним життям після сорокарічної роботи
з найпотрібнішими горбатими верблюдами.
Майнула змушена милість часу. Усі стали співтворцями.
Ну-чо, закрутилися колеса нових друзів  Кришти.
Потікали вулицями у Сибір, намили великого золота
на зуби і пальці.  Кажеш все в ажурі,  рай!
Кажеш, не видержують кишені, легкі на ноги,
не ламаєте  ребер, не  вибиваєте  з сідла крутих хачиків,
у яких діло вигоріло на китайському секондхенді.
Обходяться поважно з вами виведені вгору люди
і промочуєте з ними гортань святою водичкою.
У тебе скільки рядів золотих на фестивалях? –
Три ряди, я їх здав в оренду залітним горобцям.
Капітально літатимеш, пришельцю із Грузії.
Тобі відкрити свій лантух із Баку. Ні!
Там  білого світу не видко. Все чорні поля!
Сліпий не побачить,  як наші живуть у Бога за пазухою.
Ти запитай у найсвятішої Ліньки,
по чому вона ламає свій гречаний бублик.
Я за царя Гороха їх їла. Моя ластівка здає
фунт лиха за одну лише красу!  Хочете, - покажу!
А що, хочу! Тож  вдивіться в рожеві очі. Здуріла баба!
А що вийшли   козирі!  Це невеликий гріх.
Хоч із горобиної душі вийми мене, бо задрали.
Зніми шапку і наповни з горою грошима.  
Хай ця шапка горить на чортові. А гроші давай мені.
Ми, каліки нещасні! Глибока вам повага!
Ось вам за горох з капустою, та копійка.
Добре, допомагаєте копійчиною людям у біді.
На часі співуча колобордова муха  із Жмеринки.
У великому роті пасаться. Ось у неї легка душа.
Бере гору над милостинею!  Мені все ясно! Брешеш.
Готовий провалитися крізь землю,  це долари!
Чи тебе не нагородили грамотами  за безперервну службу.
Тобі причепили на два пагони  шість зірочок.
А ти мене, каліку обманюєш, внучок.
Проте старі сусідки  набубенилися по самі вуха.
Я вам, пан, вдячний за ввічливість гострої коси.
Ти скоро уникнеш удару з темряви від обраних зверху.  
Які ще  дрібні сльози? Є ця заповідь, то віддай десяту?
Навіть одубашений злид заставили мовчати.  
Старі жінки ще два дні тому підняли бучу на пана.
А ти бачила в контакті фільчину грамоту?
Ні!  А ти порахувала свої вхідні і вихідні? Ні!  
Де твої намальовані баланси?  Діставай!
Показуй, я набицькалася за цілі роки
червоними базарами.  Які у тебе відсотки?
Хто отримував щотижня цілу наволочку грошей?
Непоганий навар мали не всі.  Але усі никалися від боргів.
Беріть і дивіться. Я все сплатив. Чого грати на нервах?
А при побаченнях сіяти грішми у них треба!
Такий скрутняк,  що муміфіфі у комедіях витягують.  
Надсада м’ясника дрючила думки на райський місяць.
Доля маслом губи змастила і дала відкоша.  
Почалося справжнє пекло.  Голодомор. Усі пухли.
Одні дієслова у панотців, аж піна на губах скаче.
Сповнені по вінця халепки вирізали півнароду.
Цураються тепер людей гроші. –  Наша інспекторша!
О, це невичерпне джерело, уміє малювати,
намікала на великих скрябів  із палаців зборів та доходів.
Між іншим ти уже нікуди не зрулиш.  Ти наш навіки.
Якщо зрулиш, то тобі повна торба. Радуйся.
Знай, життя не любить веселих смертників
на трьох мішках гречаної вовни голодомору!
Це тобі не просто торба наказного гетьмана.
Як із області  зметелити в Італію?  Не реально.
Поки не забашлиш їм все райське хазяйство.
Постійно оголошуватимуть тебе старостою села.
Зідрали сім шкур ці вовки в овечій шкурі.
Я вже думаю, як  узлизнути звідси!
Гайнув би на многії літа у місця осяяні сонцем?
Попомлів я від перетворюючого страху пекла.
Хай живі  увіряться геть, до співу нових пташок.
Скільки можна трясти луску? Записуй борг.
Ти ж не безсмертний герой Гільгамешу?
Скільки ще шукати грошей для щербатого життя?
Спокон віку літаю над безсмертною квіткою...
Сильні вірою у безупинність своєї тачки
круті бісенята уночі познімали дорогучі френчі.
Після муміфікації закону благородної волі
у Верховній Зраді налили собі гострого вогнику
у дуже прозорі шкалики і хильнули.
Розлилися мари, як душа у душу, саме стільки
скільки народ страждає. Хай  хоч трішки зрадіє.
Усміхнена душа, ще буде нашої честі!
Ковтнули по другій. Аж у носі защипало.
Запий живою водичкою. Між іншим забракло
мови для добрих хлопців. Мордачі абияк
розмістилися на в’ялому пні неподалік замку.
Запах хвої у кривавому лихолітті дещо гіркіше.
Для годиться дебелі хлопці перевернули
пластикові шкалики догори дном.
Ще  добре мозолять їхні язики
на державній вимові. Сказали доречне слово.
Але не ликом шиті, свідомі, тому
дбають про свої шкури, тому і
закусили по-творчому, пташиним молоком.
А що для щирих богатирів буде завтра торба,
То від збудженого лиха із золотого фонду, і не знали.
Це, все-таки, не мішечок хазяйської біди
для щасливої Вірочки,  а апостольський народ.
У якоїсь змії язик поза вухами мотається.
Усім радісно від її соломинок у носі.
Вона розносить усіх, і всі за неї голосують.
Тривог нікому не треба. І ще чого!  Наша!
Агов, де ви, зачинені зсередини, Вірочко?
Як головним законом припинити це життя?
Хай там що, а міняти закони на поривах душі, гріх!
На принишклих мовчання  ситих знайшли гроші.
Агу, чорнобриві, шукайте стратегію заляканих!
Кидайте у хустку надій  все своє добро!
Агов, ну-мо, грайте на сопілці райську!
Чи то, як манна небесна, падає на голову?
Ні, не падає не на землю, а на солону долю.


Щасливі шури-мури дуріли і мутили
за мурами з мурашвою танталові муки.
Одягли на себе пергаменти совдепівських мумій.
І закрились в поношеному секонхендівському ганчір’ї.
Із Заходу та зі Сходу, аби недаром, було стало раєм в очах…