Потяг до Праги поїхав. Поволі
Минають за вікнами рідні тополі,
П’яно вповзає непевне майбутнє
Під шкіру, під нігті, у мозок, у сутність.

До грошей, до статків, до європорядку
Сусід за сусідом спішать по порядку.
Я їду за ними.
                        Крізь зими
                                            від себе.
Від волі,
               від мрії…
                                 Високі потреби
Сповзають до шлунку, до рівня «не треба».

Не вигідне. Зайве. Пусте. Непотрібне.
Душа усихається, маліє, дрібне.

Я їду від себе, від Бога, від сина,
Втрачаю дещицю себе й Батьківщини,
Втрачаю…
                   Мов свічка
                                        майбутнє спливає.
Надії зникають, згасають слова
І мова чужа витісняє мій світ,
І я розчиняюсь у плинності літ.

Ковтаю образу, тамую сльозу…
Я серце Вкраїни у Прагу везу.