Пішов на слова  за  тремтіннями тіней.
Переважати надію у мріях дарма.
Шукаю родину підняти на волю піснями.
Закінчить  горіти  ця свіч без відваги, хто зна.

Знайомих завзять лунає народ океаном.
І тріскає ритм у вухах розпарених трас.
Не заздріть мені, у мене серце з кришталем
і світло дороги на Рим, поза межами час.

Перлина, німіє, на корінь калинка вмирає.
Гірка патологія – оцегокати щастям, мовчіть.
Не більше  страхів мені цю науку прийняти,
бо голос несхожий і   звук мого серця - німий.

Дороги з бензином, крамниця пахне пожежею.
Я знаю цей запах стовпів, що біжать за месіями.  
Сестре  - моя, загублена,  вертай на  батьківщину.
Сестре  - моя, мені це так боляче, край наш - німий.

Буйні   не їздять під Бугом з Лелек до Сокілець.
І зарослі квітнуть вогнями до  рівчаків.
Як шепіт мертвить:  Мамочко. Де ти моя, мамілець..?
Не хочу так жити, топтати чужину роками!..

Сонце  жаріє, з халепи прокляті прикраси.
шосе, перегони , і знов непримітні  діди,
не рівня колесам у маскувальній  Хмирязі,
під вихор скривавлений велетнів  бачу сліди.  

Під сльози йде дощ з веселкою над полями.
Веде нас  земля   у прірву до файних чужин.
прогнати в три шиї печалі рідного краю,
вітайте мене  на  паях без своєї землі ...