Шістнадцять шрамів своїх на тілі
І на душі... багато
Літа зоставили, що летіли,
І люди...
Без мами й тата
Воно жилося не дуже важно,
Як я розумію нині...
Не був аз грішний
Герой відважний...
Ножі між крильми моїми в спині.

Запах далеких зірок і шишок.
Серце легке, як у квітні пташка.
Бабця майбутнє своє колише.
Спить на хресті молода монашка.

Тих, що померли, слова тяжіють,
Начебто тінь скелетів.
Різко померти усі уміють,
А от повільно...
Це значить – жити
На цій планеті.

Веселий подзвін сумних стаканів,
Аборти від мене... знаю,
Що в передсмертнім своїм зітханні
Покаянно згадаю.


Козакування, богемування
Для мене скінчилось нині?..

А почалося Богошукання
Крізь біль очищальний в спині.